У мене є один знайомий таксист. Хороший такий таксист, возить нас із малою по Броварах, зі школи на танці, з танців на музику і т. д. Зла він мені ніякого не заподіяв, а добра зробив багато, бо справді багато нас возив. І чекав багато. Тож я до нього ставлюся з симпатією і вдячністю.

Так от, його поведінка протягом останніх тижнів була дуже показовою: він перемикав постійно з однієї радіостанції на іншу, і щойно на якійсь був хоч якийсь натяк на політику, він одразу її змінював. Одразу, навіть не слухаючи. Хоча там інколи була нормальна соціальна реклама, про те, що треба голосувати, бути відповідальним тощо – але він одразу перемикав. Навіть якщо це було просто говоріння про щось – він перемикав. Бо, схоже, він стомився від думання, від пошуку сенсів, від пошуку чогось.

Він перемикав на звичний собі радіошансон. І йому було добре в тому радіошансоні. Бо там немає дилеми між сенсом та абсурдом. Там все якесь спокійно-однакове.

Так от, нинішня неявка – це не протест. Це шансон.

Але попри те, що наш народ любить шансон і не дуже хоче напрягатися і робити можливе, я все одно в нього вірю. У нього є чуйка. І ця чуйка інтуїтивно веде його в правильному напрямі. Бо Майдан був чуйкою передусім. І все життя нашого стражденного народу – це вічна дилема між шансоном і чуйкою.

Але чуйка переможе.