Щоби трохи відволіктися від негативних новин і розгуморити товариство пропоную вельми повчальну історію «Про родинну карму або не відрікайся імені свого».

Почну з анекдота-притчі. Жив собі в далекі совкові часи в одному з віддалених райцентрів хлоп. І був той хлоп асенізатором. Але не простим, а династійним, так би мовити. Прадід його був асенізатором, дід його був асенізатором, батько його працював гівновозом і передав сину свій фах. У хлопа підростало два сина. «Не хочу, щоб вони, як вся наша родина, гівно возили», - розмислив чолов'яга і вирішив синів вивчити. Позабивав худобу, піднашкріб грошей і відправив синів до Києва поступати. Через якийсь час вони приїхали до рідного райцентру розповісти про свої успіхи.

«Ну і де ви вчитеся?» - поцікавився батько.

«Я на юридичному, буду адвокатом», - отвічає старший.

«А я в університеті на журналіста», - гоноровить молодший.

«Ех, чорт забирай, нікуди від родинної карми не втечеш», - сплюнув старий і зажурено пошкандибав до свого гівновоза.

У продовження - абсолютно правдива оповідка із одного прильвівського села. Жив собі чоловік з великою родиною. І було в нього прізвище Баран. Хлоп, мушу сказати, був дуже прикрий і своїм паршивим характером славився далеко за межами рідного села. Одного разу гнав вилами мого товариша полем кілометрів зо два. При чім, що товаришу тоді було років десь 17, а Баранові - добре за сороківку. Так от вирішив Баран, що не гоже, аби його діти носили таке непретензійне прізвище. «Досить, що я все життя був Бараном. Не хочу, аби мої діти і внуки теж усе життя були Баранами», - подумав чоловік. Піднапряг пам'ять, свою та жінчину, і знайшли спільними зусиллями поміж прадідів-прапрадідів якихось Острозьких. Прізвище шляхетне, не рівня Баранам. От значить і переписалася родина Баранів і стала родиною Острозьких. І всім односельцям було про це повідомлено: «Прошу запам'ятати, як ми тепер пишемося».

Односельці шляхетні пориви своїх сусідів зрозуміли. І з цього часу називали чоловіка у селі не інакше, як Баран-Острозький. Родину - відповідно.

Мораль проста: не відрікайся імені свого, ані призначення свого, бо від карми не втечеш.