Для того, щоб перемогти озброєного ворога, недостатньо ефективно знищувати його фізично. Треба, щоб ворог тебе боявся. Боявся настільки, щоб страх перед тобою був сильнішим за мотивацію воювати. Інакше на місце знищеного ворога прийде новий.

Саме тому в усі часи ворогів намагалися не лише знищити, а ще й налякати. (Якщо добре лякати, іноді і вбивати не доводиться.) Але тут є одне "але".

...Жив в одному селі старий дід. Придумав собі підробіток до пенсії: збирав металобрухт і складав на своєму подвір'ї, а потім оптом продавав скупникам.

І знадилися, як це часто буває, якісь покидьки лазити вночі на його подвір'я і той металобрухт красти. Нічого проти них не допомагало, тож дід влаштував засідку, підстеріг одного крадія і застрелив із рушниці, а тіло порубав на шматки і прикопав.

Здогадуєтесь, що було далі? На діда ніхто не подумав – не лише менти, але й крадії. Ну, зник якийсь асоціальний тип і зник, хтозна, куди він подівся. Дідів металобрухт продовжували красти.

Тоді дід... викопав порубані шматки тіла і розкидав по селу. Щоб знали і боялися.

Діда, звичайно, посадили.

Читайте також: Хунтова кухня – не для легкодухих, або Як укропи "рускаво міра" діточок жеруть

...Зараз у нас позиціонка, наступати не дозволяють, стріляти великим калібром – теж. Наслідок зрозумілий – знищувати ворогів "пачками", по багато одразу ми не можемо, а коли все-таки знищуємо, не можемо в цьому зізнаватися. Ми замовчуємо втрати ворога, ворог теж замовчує свої втрати – в результаті на тому боці думають, що воювати проти нас не так вже й небезпечно. І лізуть.

Припустимо, ми взяли в полон 100 озброєних ворогів. На місце полонених прийдуть нові – можливо, частково ті самі, бо ми ж їх обмінюємо.

Припустимо, ми взяли у полон 100 озброєних ворогів і вони десь по-тихому поділися. Ніхто взагалі цього не помітить, і на місце тих, що поділися, приїдуть нові.

Читайте також: Українська мова – дієва зброя. Ставаймо до неї!

Припустимо, ми взяли в полон лише одного озброєного ворога і вчинили з ним відповідно. Публічно. Під відео. Потік охочих воювати проти таких відморозків суттєво зменшиться.

Але тут (див. фінал історії про діда) втрутиться "міжнародна спільнота". Та сама, яка нав'язує нам правила гри, першим пунктом у яких записано, щоб ми програли. І буде в нас багато-багато проблем.

Через це я завжди кажу: влада в державі має бути демократична, легітимна і діяти винятково в рамках законності. Але крім неї, повинні існувати – можливо, насправді, а може, лише в легендах – якісь невидимі "летючі ескадрони" "карателів", одна лише згадка про яких навіює жах на ворогів. Їхня інфернальна жорстокість (що існує на 95% у поставних фото і розповідях "очевидців") повинна стати притчею во язицех, про них мають співати пісні кобзони і взахльоб розповідати кісельови, а українські офіційні джерела повинні заперечувати їхнє існування – або ловити їх із нечуваним розмахом і галасом, і так само нечувано безрезультатно.

Гібридна війна – так гібридна війна.