MENU

Як насправді мають виглядати нетуристичі місця у екзотичних країнах

3981 0

Синайський час

Нарешті я розв'язала для себе задачу з нетуристичними місцями, в які наполегливо пропонує подорожувати ціла сучасна філософія відчуття світу: чомусь в нетуристичних місцях, котрі в лиці різних людей та обставин продавало мені життя замість розвиненої інфраструктури, не було ані добре, ані весело, ані безпечно, а іноді навіть пізнавально - не було. Я уже думала, що моє - міста і хороші дороги, цивілізація, національні парки і короткі оглядини чудес природи за кермом надійної машини. А ні.

І я зрозуміла, чому.

Тому що за умови привабливого ресурсу інфраструктура не виникає лише там, де люди неспроможні її розвинути - іншими словами, як "нетуристичні" подаються місця, де проживає бідне, не розумне, не освічене, не спрагле розвитку і не завжди привітне місцеве населення. Замість інфраструктури з мого досвіду таке населення оточує себе смітниками і довгобудами, МАФами і туалетами на відкритому повітрі. Це населення також, безумовно, бачить в чужинцеві ресурс, але на відміну від організованої інфраструктури не пропонує цінних товарів і надійних послуг. І взагалі з мого дотеперішнього досвіду "нетуристичні" місця всього світу виглядали однаково - як Червоноград чи, скажімо, Троєщина. Я ніяк не могла зрозуміти, чому якщо мені не подобається Червоноград чи Троєщина, то мені має подобатися в індонезійському Червонограді чи в мароканській Троєщині. Ну, там океан, пальми і гори, але подорожі же - не лише про це.

Ні, я не чешу всіх одним гребінцем - всюди, абсолютно всюди є, розумні якісні люди і чудеса, але поза тим в світі люди створили багато місць, де недобре, і треба вголос говорити, що там недобре і що з цим треба щось робити. Але це вже інша історія.

Читайте также: Лучший способ посмотреть Барселону - это блестящий красный мопед. ФОТО

А поки я зрозуміла, де поламаний гвинтик в цих всіх історіях про нетуристичні місця. Замість туристичних осередків і тим більше "нетуристичних" напрямків треба просто їздити туди, де не проживає ніхто взагалі. Ніхто не будує, не палить купи зі сміттям, не кидає іржаві напіврозібрані авто і не пісяє між будинками. Ніхто не краде, не ошукує, не прагне тобі нічого продати, не чіпає тебе руками, не збивається навколо тебе в натовп, бо в тебе шкіра іншого кольору.

Колись гори та узбережжя Південного Сінаю були популярним напрямком туризму для ізраїльтян, але з напруженням ізраїльсько-арабських стосунків перестав таким бути - лишилося кілька популярних пляжів на відстані години їзди від кордону (там - як в кращих місцях Тайланду чи Шрі-Ланки), а потім - кількасот кілометрів скелястих гір та пустелі, котра впирається в море. Синай це, між іншим, Дахаб і Шарм-Ель-Шейх, але, як виявилося, не тільки. От саме ті незрозуміло чиї кількасот кілометрів (на виході з Ізраїлю починаються бедуїни з автоматами, тому формально ти ніби в'їжджаєш в Єгипет, а насправді просто тусиш на невизнаних територіях) виявилися найбільш цікавими.

Для тих, хто переїхав на джипі скелясті гори і стежки між ними, бедуїни побудували бамбукові хушу і поставили генератор. Самі бедуїни живуть собі десь в селищах в пустелі, приїздять на джипах по двоє опікуватися "резортом" - кількома хушу і купою килимів і подушок під пальмовим дахом, котрі називаються "ресторан". Іноді бедуїни забувають вмикати генератор і електрики нема цілу добу, але свічні світильники запалюють, щойно стемніє. Темніє рано.

Один резорт приймає від 5 до 10 гостей. Знаходяться резорти на відстані кількох, а то й кількохдесят, кілометрів один від одного. Там є вітер, море, гори і бродячі верблюди, котрі на світанку можуть прийти пожувати дах твого хушу. Все. Людей ти там не дуже бачиш - перетнутися з своїми п'ятьма сусідами шанси невеликі. Ніхто не смітить - ті, хто туди таки доїхав, не для того подолали пустелю, щоби розкидатися там сміттям, а в бедуїнів все на вагу золота - кульочки, кришечки, пластикові пляшки. І взагалі хліб вони печуть на камінні, козу закопують в пісок під вогнищем на ніч, на рибу є вирубана в скелі піч, а овочі з'їдаються повністю. Прісну воду для різних потреб теж щоранку привозять бедуїни. Я точно не переконана, але мені здалося, що вони також вивозять використану. Мало де так чисто, як в різортах на Південному Синаї.

Хушу не замикаються. Вони взагалі побудовані з бамбуку і пальмового листя. Мало де я так безхмарно кидала свої речі, гроші і паспорти на весь день, як в цьому хушу.

За десять кроків від вітряного і спекотного безколірного узбережжя починається живий риф. Там живе манта, черепашка, морський коник і стоп'ятсот риб, медузок та інших чудес. Там минає половина часу гостей різорта. Інша половина минає в лежанні на килимі на піску і споглядання пустелі.

Вночі, коли вітер вщухає і на морі настає штиль, прокидаєшся в своєму хушу від тиші, від того, як голосно ти дихаєш і як чути на багато кілометрів як шелестить жива кров під шкірою в того, хто спить поруч.

А якщо спитати бедуїна, що є сьогодні на вечерю, він скаже: файв мінутз! Тоді сяде, скрутить косяк, викурить його, піде в джип, повернеться в гідрокостюмі і з гарпуном і зникне в морі, а за годинку вийде звідти з кількома рибинами і жменькою морепродуктів і скаже - от, ну, або можна ще курку. Це і є справжні п'ять хвилин синайського часу, все інше плине і вимірюється так само, тобто - плине і нікуди не спішить, стається і ніяк не вимірюється

Kateryna Babkina


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости