Тішить, що Степан Бандера – не найбільш ненависний Ярославові Качинському і його прихильникам діяч. Схоже, що більше Бандери польська верхівка ненавидить... Дональда Туска. Саме того, що був прем'єр-міністром Польщі, а нині продовжує політичну кар'єру на посту президента Європейської Ради.

Парадоксальний на перший погляд висновок (як же можна свого поляка ненавидіти більше, ніж тричі проклятого українського націоналіста?) насправді дуже легко довести. Якщо через Бандеру керівна в Польщі верхівка готова побити горщики з українцями, то через Туска, схоже, вирішили пересваритися з усім Європейським Союзом.

Канва скандалу трохи заплутана, а суть до непристойності проста.

Завершується перший термін перебування на посаді президента Європейської Ради в Брюсселі Туска. На цю посаду пан Туск був рекомендований за попередньої польської влади.

Із позиції ЄСівських процедур Польща, враховуючи наближення моменту виборів президента ЄР, мала право рекомендувати іншу кандидатуру. Не зобов'язання, а можливість. Але якщо говорити відверто, то керівна в Польщі політична сила, вважаючи Туска уособленням своїх внутрішніх політичних опонентів і вселенським злом, просто таки зі шкіри лізла, щоб його (Туска) не було переобрано на новий термін.

Тому не просто не підтримала кандидатуру діючого голови Європейської Ради, а запропонувала альтернативу – польського депутата, цілком до останнього часу здавалось би притомного політика і навіть названого європейською зіркою польської політики, а ще – другом України Яцека Саріуша-Вольського. Який до того ж політично походить з тієї ж Громадянської платформи, яку колись і представляв і очолював Туск.

Далі для мене деякі речі незрозумілі. Чи то Туск виявився на порядок вправнішим за всю польську дипломатію переговірником, чи то європейці виявились трохи стомленими від конфліктної манери польської дипломатії останнього часу... Але голосування закінчилось із результатом 27 проти 1. Ну, можна сказати і так, що ЄС проти Польщі.

Читайте також: Ніколи не відмовимося від своїх героїв і символів

Туска, інакше й не скажеш, навпір польській владі було переобрано на наступний термін. Політичні ігри польської влади не підтримала жодна європейська держава. Гіршої дипломатичної поразки важко і уявити.

І слабкою втіхою чи розрадою є пояснення міністра закордонних справ Польщі пана Вітольда Ващиковського про те, що голосування як такого не було, а голова Туск лише запитав, хто "проти". Річ у тім, що з'ясувавши, що "проти" лише Польща, і не запитавши, хто "за" чи "утримався", Туск просто врятував свою країну від повної ганьби – фіксації поразки. Ну, і залишив панові Ващиковському нагоду поспекулювати про те, що, можливо, хтось і утримався б.

Коли ти залишаєшся один проти всіх союзників (та ще й не в найважливішому питанні), то це вже не вміння принципово стояти на своєму, а серйозна помилка, невміння прогнозувати, керувати ситуацією. Погана дипломатія. Адже через "свербіж" польської влади прибрати з політичної арени Європи Туска виявилося, що немає ніякого Міжмор'я чи навіть Вишеградської групи, де Польща відіграє провідну роль. А додати сюди не пов'язану напряму з цією ситуацією добровільну відмову від ролі "адвоката України в Європі," то залишається дуже неприємне запитання – а що ж таке Польща в зовнішньополітичному вимірі?

Що роблять розумні люди, допустивши помилку? Правильно, звинувачують в усьому інших.

І шкода навіть не Яцека Саріуша-Вольського, адже розумний політик не повинен дозволяти розігрувати своє ім'я в сумнівних політичних ігрищах. І Бог із ним, зі скасованим візитом когось із заступників міністра закордонних справ Польщі до Угорщини. Хоча для українців мало би бути цікавим поспостерігати і подумати над не вельми відомим у нас фактом про формування (щонайменше до останнього часу і щонайменше в уяві польської верхівки) альянсу між Угорщиною Орбана та Польщею Дуди-Качинського (ну так, я знаю – це дві людини, але незрозуміло, хто з них головний).

Але окрім демаршу перед угорцями (що, як стверджують деякі, обіцяли підтримку під час "невиборів" Туска, але вчасно зорієнтувалися і вирішили не залишатися в меншості в компанії з Польщею), почали відбуватися й інші достатньо неприємні і непритаманні для польської політики речі.

Читайте також: Адам Міхнік: мислитель, про якого писатимуть та пам'ятатимуть і за 100 років

Міністр закордонних справ Польщі раптом заговорив про розчарування Європейським Союзом, про те, що Союз більше не відображає спрямувань і потреб громадян. Це у країні, яка є другою за рівнем публічної підтримки європейської єдності. Невже мова йде новий напрямок в зовнішній політиці Польщі – євроскептицизм?

Якщо відкинути політичні амбіції та керуватися реальними інтересами, то стає очевидним, що не прізвище поляка, який очолить Європейську Раду, має значення. І Туск, і Саріуш-Вольський є поляками, патріотами своєї держави, людьми досвідченими та з відповідною професійною репутацією.

Справжнє значення має те, що Польща є одним, а можливо і просто найбільшим споживачем європейського фінансування. Зі спільного європейського бюджету в деякі роки Польщі отримувала втричі більше, ніж сплачувала. На період 2014-2020 року фінансування Польщі в рамках ЄС передбачено у розмірі більше 82 мільярдів євро. Власне, нинішній стан економіки й інфраструктури Польщі (який викликає справедливу заздрість українців) передусім зобов'язаний європейському фінансуванню. Так, Польща і в минулому, і зараз уміла й отримати ці кошти, й мудро розпорядитися ними. Але не будь цього фінансування, нічим би було і розпоряджатися.

Тож чи є серйозні підстави в поляків для євроскептицизму чи нарікань на ЄС? Що виграють поляки, якщо їх уряд, керований якимось дитячими емоціями образ, почне розвертати країну (нехай наразі лише інформаційно) в якийсь інший від Європи бік?

А що нам, українцям, із того? Ну, окрім уроку поганої дипломатії, яких і на власному прикладі маємо чимало.

Щонайменше, ситуація з перевиборами Туска засвідчила, що далеко не все в Європі відбувається так, як хочеться Качинському. Тож, повертаючись до того, з чого почав – нам не особливо варто перейматися ультиматумами Качинського "або Європа, або Бандера". Виявляється, в Європі Качинського можуть і не почути.