Якщо ми не усвідомимо всю складність історичних викликів – то будемо приречені на загубленість у міжцивілізаційному вакуумі, гармидер у суспільстві та, зрештою, нещасливе життя.

Тоталітарна держава намагалася регулювати все. Історія показала, що це неможливо. Революційні події та війна за незалежність розпочали процес реформування, докорінних змін, розриву з минулим.

Критичні завдання – забрати монопольний контроль у держави над найважливішими сферами та позбутися зайвого посередника у стосунках між людьми. Цей процес можна назвати дерегуляцією.

У ході дерегуляції зникає чимало нікому не потрібних законів, дозволів, агенцій. Водночас залишається важливий складник – передача деяких важливих функцій від держави до громадянського суспільства.

Читайте також: Україна й реформи: як уникнути минулого за кожним поворотом

І саме тут криється найцікавіше. Перехід від активного користування суто юридичними приписами до великого розмаїття неофіційних соціальних норм – це справжній квантовий стрибок у свідомості. Власне тут і пролягає другий фронт реформ: нові соціальні норми мають звідкись виникнути.

Закон можна ухвалити доволі швидко. Тоді як створення соціальних норм – це роки, тобто непропорційно довший процес. Після створення норми постійно потребують роз'яснення, змін, адаптації. Це, якщо хочете, усна традиція. Ця традиція – іншій світоустрій, інша парадигма, інша ментальність.

Тільки один аспект – роз'яснення норм – це велика нова індустрія діалогу, кроссекторального та міжрегіонального узгодження ціннісних порядків. До того ж треба створювати нові механізми суспільних санкцій проти порушників соціальних норм. На це потрібні десятиліття. І це, до речі, є невід'ємною частиною іншого важливого процесу – децентралізації.

Чому, наприклад, антикорупційна боротьба така складна, емоційна та довготривала? Через те, що вона охоплює не лише формальний бік реформ. Не можна все вирішити кількома законопроектами. Антикорупційний "джихад" зачіпає наявну соціальну тканину, він розриває усталений консенсус соціальних норм великої корупційної доби, тероризує "солідних"людей дореволюційної епохи.

Спільноти, громади, об'єднання, асоціації... Територіальні, професійні... Новий тип лідерства. Нова культура визнання та подяки лідерам таких осередків. Усе це "прекрасний новий світ".

Читайте також: Моя халабуда скраю: народне коріння корупції

Дієві соціальні норми – це саме те, що створює живе здорове середовище, спільноту вільних громадян, країну, націю. Так, суспільні санкції не такі показові. Вони не є частиною розважальної індустрії "Ютуб-правосуддя". Але це окрема велика тема...

Запровадження суспільних санкцій набагато м'якше для гідності, ніж державні репресії. Вони не передбачають швидких дій, миттєвої карми, поліції із гумовими кийками. Суспільні санкції – це створення істотних обмежень можливостей для порушника норм у майбутньому.

Коли людина бере участь у створенні та роз'ясненні соціальних норм, коли вона, разом із іншими співгромадянами, запроваджує санкції проти порушника – вона відчуває себе частиною великого і важливого процесу. Вона відчуває себе потрібною.

Саме через це відчуття затребуваності людина стає щасливішою. І чи не цього ми всі прагнемо?