Повернення Києвом Донбасу –  це передусім питання про майбутнє України: приймаємо зараз на путінських умовах або чекаємо сприятливих перемін. Натомість, повернення Києвом Криму – це більше про майбутнє і долю самої держави-окупанта.

За "живого і легітимного" Путіна півострів, напевне, до нас не повернеться. Отже варто оцінювати, який зі сценаріїв розвитку постпутінської Росії для нас є найбільш сприятливим. У будь-якому разі, шанс з'явиться тільки у разі виходу РФ зі своєї економічної та геополітичної зони комфорту (і якщо ми дочекаємося цього часу міцними). Таких можливих сценаріїв є три:

1) нова Смута і війна всіх проти всіх (умовний стрєлков);

2) перемога росмайдану і гасла зближення із Заходом (умовний навальний);

3) збереження влади путінською клікою та її намагання показово депутінізуватись (умовний шувалов).

Читайте також: Країна третій рік кров'ю платить за правління поплічників Януковича, а українці "поки не розібралися, хто винен"

Перший варіант найбільше відповідає нашим жаданням сатисфакції за всі кривди і дає надію на звільнення від міцних "братніх обійм". Хоча б тимчасове. Але демони російського бунту, "безглуздого і безжалісного", можуть принести нам ще більше шкоди, ніж впорядкована, хай і мстива імперія. Що буде з Кримом? Напевно, він стане ареною чергових експериментів (а-ля "Новоросія") російського націоналізму та його видозмін. Чи краще ми впораємося зі слабшим, але оскаженілим противником? Відповісти складно.

Відверто кажучи, другий варіант виглядає найбільшою оманою попри свою позірну привабливість і прийнятність у респектабельних колах.

Націонал-демократичні (або ж націоналістичні та / або демократичні) переможці путінізму можуть і надалі твердо дотримуватись позиції "Крим –  не бутерброд". Їм буде все для цього сприяти: і аргумент про уникнення репутаційних втрат в очах широкої російської громадськості, і посилання на волевиявлення кримського населення (Захід залюбки втягнеться у безкінечний миротворчий процес і перемовини), і навіть банальна неможливість зменшити територію РФ відповідно до чинного російського законодавства ("закон понад усе"). При цьому, на словах нова Москва може гучно засуджувати путінську авантюру 2014-го і бідкатися про складну моральну і юридичну колізію, залишену попередниками. Російська демократія не поспішатиме повертати нам нагарбане. До того ж, умовний Навальний при владі з часом може стати навіть гірше Путіна, як це часто траплялося в історії.

Читайте також: "Мета Трампа - вирішити конфлікт на Донбасі протягом року", – політолог

Залишається третій варіант - путінізм-light, постпутінізм, або неоєльцинство. Цинічна і корумпована всеросійська влада, позбавлена ресурсних можливостей (санкціями чи іншим чином – питання відкрите). Такі керманичі, за певних умов, швидше віддадуть нам і Крим, і все, що попросимо. Без озирання на закони і плебісцити. На відміну від російських опозиціонерів, такі вожді здатні як забирати, так і повертати назад крадене.

Це ж "російський Майдан" вимагав забрати в України Крим і Севастополь ще на світанку незалежності. Але у жовтні 1993 року його грубо приборкав приватизаційний корупціонер Єльцин. Ми тоді на два десятиліття отримали спокій.