Флобер говорив про те, що коли дивиться на молоду дівчину, намагається уявити її в старості. Так письменник учиться відчувати час, уявити те, як він змінює нас, перекочуючись через нас, проростаючи через нас, залишаючи зморшки чи шрами в наших тілах і нашому диханні.

Читайте також: Життя – це те, що постійно починається

Я інколи намагаюся уявити собі, який вигляд матиму років у сімдесят, якщо бог дасть дожити.

Скільки в тому обличчі буде мене сьогоднішнього? Чи впізнав би я себе, якби сьогодні зустрівся із собою ж 70-літнім? Що я відчую? Чого в тому обличчі буде більше – мудрості, злості, спокою, розчарування?

Читайте також: Що таке зрілість?

Я інколи думаю, що в житті є дві важливі мудрості: залишатися молодим якнайдовше та прийняти свою старість якнайрадісніше. Перше дозволяє нам жити будь-що і попри все – доки ми не померли, як казав Гофман. Друге оберігає нас від того, що кінець прийде зненацька.