Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 25 вересня

Вища рада правосуддя реально звільнила лише 10% ''суддів Майдану''

Підсумок роботи Вищої ради правосуддя із розгляду справ щодо суддів Майдану є невтішним. Абсолютній більшості суддів вдалось уникнути відповідальності, а організатори та диригенти суддівської сваволі залишились поза будь-якою увагою ВРП і не понесли жодної відповідальності. Вища рада дала потужний сигнал усім, що не збирається викривати та міняти вкорінені традиції політичного та іншого впливу на суддів. Усі, хто тим займався можуть бути спокійні – жодного покарання вони не понесуть. Також ВРП дозволила залишитися на посадах дискредитованим та залежним суддям і потурала їх використанню для винесення потрібних рішень. Цей досвід змушує нас дуже критично ставитися до спроможності поточного складу Вищої ради правосуддя реально змінити ситуацію у судовому корпусі.

Забутий Голодомор. Як Сталін заморив голодом чотири мільйони українців у ході жахливого марксистського експеримента – Daily Мail

Ґарет Джонс

Якщо говорити про позицію Заходу, справді ганебним є те, що багато сторонніх західних спостерігачів відмовлялися визнати правду або свідомо намагалися її приховати. У лавах британських лівих було багато апологетів варварської політики Сталіна, серед них переконані соціалісти Сідней і Беатріс Веби, які вітали його режим як "нову цивілізацію". Відважним винятком був журналіст з Уельсу Ґарет Джонс, який здійснив поїздки Україною в березні 1933 року і повернувся з нагальними новинами про "катастрофічний" голод. Майже відразу ж британський журналіст при московському бюро Тhe New York Times, володар Пулітцерівської премії Волтер Дюранті, опублікував у відповідь репортаж під заголовком "Росіяни голодують, але не вмирають із голоду".

Єдина прийнятна передумова для зняття санкцій із Росії

Розглядаючи питання Криму та Донбасу, але ігноруючи питання “руского міра”, політики фокусуються на наслідках, а не причині. Чи змінила б деокупація Чехословаччини й Австрії ставлення світу до нацистської ідеології? Чи зменшило б це загрозу для сусідів нацистської Німеччини? Питання риторичне. Справді, досі предметом дискусії було порушення міжнародного права з боку Росії, в той час як оцінки ідеологічної бази для таких порушень практично відсутні. Складається враження, що міжнародна спільнота просто не готова визнати появу ще однієї ідеології, що несе загрозу світові, натомість спрощує ситуацію і фокусується на конкретних посадових особах і їхніх рішеннях. Утім, зволікання може мати ціну, яку західні демократії не зможуть заплатити...

Час муштрувати наших політиків

Ярослав Грицак

Треба твердо пам'ятати слова лорда Актона: "Кожна влада корумпує – абсолютна влада корумпує абсолютно". Наша головна проблема – не у владі. Вона є зіпсованою за визначенням. Наша головна проблема в нас – до тієї міри, як ми дозволяємо їй швидко й абсолютно псуватися. Гірше за владу є тільки її відсутність. Але між цими двома крайнощами – абсолютною владою та її повною відсутністю – лежить розлоге поле для дії. Цією дією є дресирування політиків, аж доки вони навчаться поводитися інакше. Інакше ми приречені на те, що Україна залишатиметься цирком – тільки білети для нас, глядачів, ставатимуть усе дорожчими. Пора зайнятися дресируванням нашої влади. Якщо не зараз – то коли? Якщо не ми – то хто?

Від Волині до Донбасу: впоратися з болючими питаннями минулого й сьогодення

Презентація великої антології українських письменників Донбасу “Порода” була цікава з багатьох причин. Звичайно, хотілося побачитися з багатьма людьми, яких читала та поважала ще задовго до війни – бо на літературні таланти насправді в східних містах і селах дефіциту немає. Тим більш, що в антологію, окрім дійсно талановитих сучасників, долучили і знаних літераторів рівня Сосюри чи Стуса. Але саме формулювання мене дещо здивувало: а які ще, крім українських, письменники можуть бути на сході України? Це питання застрягло в голові, бо, мабуть, зачепило щось важливіше в підсвідомості. Щось навіть важливіше за гостру проблему мови: десь половину текстів в антології історично написано російською, навіть якщо автори зараз пишуть уже українською.

Страшний вересень 1941-го: хто знищив старий Хрещатик

24 вересня 1941 року, на п’ятий день німецької окупації, почалися вибухи на Хрещатику, що спричинили масштабну пожежу і руйнування центральної частини міста. На фото – один із перших вибухів. Кільком поколінням втовкмачували, що Хрещатик і прилеглі вулиці тоді зруйнували варвари-окупанти. Сьогодні тільки залізобетонні адепти совка вірять цій примітивній брехні совєтської пропаганди. Мінування і житлових будинків, і найбільш значущих будівель Києва здійснював НКВС силами армійських підрозділів напередодні здачі Києва німцям. Що буде з киянами після запланованих вибухів, нікого тоді не хвилювало. Бо "в лісі дрова рубають, а до села тріски літають". І совєти здійснювали тактику "випаленої землі", коли ворогові замість будинків і людей дістаються руїни та згарища. 

Усі до єврозони: чи перейде Чехія на євро

Переваги й недоліки швидкого переходу на євро розділили на два табори й політиків, й економістів. Часткова втрата незалежності, реальна загроза, що вони сплачуватимуть чужі борги проти безперечних переваг спільної валюти, зокрема вигоди для підприємців, які мають закордонних партнерів, – це велика політична тема. Чехія готова до переходу на спільну валюту за більшістю основних економічних параметрів, включно з виконанням правил цінової стабільності. У неї доволі стабільний курс чеської крони, низька ставка довгострокового кредитування, вона виконує вимоги щодо максимальної суми державного боргу. Тобто економічні параметри не перешкода, проте лишаються аргументи стратегічного характеру.