Лев Толстой увічнив себе відкриттям закону, який гласить, що усі нещасливі сім'ї нещасливі по-своєму, а  щасливі сім'ї щасливі однаково.

Формула графа не витримує перевірки діяльністю правоохоронних органів України, оскільки у нас у ході реформ кожен прокурор щасливий по-своєму.

Генеральний прокурор заявив, що має право на п'ять годин щастя. "Радіо Свобода" (читай ЦРУ США) зняло цілий фільм про прокурорське щастя Юрія Луценка, який не тільки ліг у досьє там, де з приводу клептократичного режиму України приймають рішення, а кинув у стан шоку українське суспільство.

Читайте також: Весілля "по-генпрокурорськи". Автівки ГПУ на "розвозці", напад на журналістів та охорона УДО

Якраз напередодні мені довелося відвідати Берлін, і на березі річки запримітив невеличке  авто поліції, що стояло біля одного із під'їздів німецьких "хрущовок". Мою цікавість задовольнили німецькі друзі. Виявляється, на одному із верхніх поверхів цього будиночка для рядових громадян живе федеральний канцлер Ангела Меркель. Один поліцай чергує тут, щоб, бува, якийсь бомж не заліз у під'їзд і не напаскудив.

Глава держави жила тут до того, як очолила наймогутнішу у Європі країну. Могла перебратися у більш престижне помешкання, але її чоловік, науковець, відмовився, і наймогутніша на планеті жінка підкорилася главі сім'ї.

Цим німецьким Меркелям добре тут, вони тут щасливі.

Будь-який народ дуже прискіпливий до того, у чому їхні вожді вбачають щастя? Громадяни навіть більше, ніж до політичного курсу, проявляють інтерес до способу життя тих, за кого вони голосують. У політиці спосіб життя – річ не приватна, а виключно публічна і цілковито головна у взаєминах тих, хто править, із тими, котрі правлять.

Кажуть, уявлення людини про світ формуються у перші п'ять років життя. Юрій Луценко народився і виріс у сім'ї високопоставленого  першого секретаря обкому партії, і уявлення про щастя сформувало у ньому номенклатура, з якої він вийшов, коли щастя – це розкіш, добробут, безліміт чи безвіз у забаганках, просто гучне застілля, яке чим частіше, тим краще, яке чим гучніше, тим більше щастя.

Читайте також: Корупція: українські реалії – "бджоли проти меду"

Ази дитячого виховання практично не підлягають корегуванню, майже як і генетична схильність, яка диктує зневагу однієї людини до свинських застіль і кидає у вир гедоністичного похмілля людину іншу.

А тепер не про генетику, а про етику, яка у політиці має кримінальний вимір, що має бути відомим усім, хто йде на держслужбу, і першим серед них є генеральний прокурор, який очолює армію тих солдат, які покликані намертво захищати ту суспільну фортецю, у якій зберігається єдиний володар демократичного суспільного устрою – Його Величність Закон.

Для чого державним службовцям надаються членовози – автомобілі, куплені за наші гроші, які їх пересувають у просторі? Для виконання службових обов'язків. І крапка. Коли дружина чиновника їде на службовій особівці чоловіка на базар, то у ролі таксиста виступає кожен із нас, хто платить податок на утримання як бюрократа, так і його транспортного засобу.

Чи має право  чиновник їхати на весілля до друга на службовій машині? Ні, не має такого права. Корупція. Злочин.

Але як міг не робити цього будь-хто зі списку гостей громадянина Луценка,  коли цей список очолює чиновник №1, який у нас називається президент.

Це ж не їхав на весілля до кума Юрка кум Петро на власному "Ланосі" чи велосипеді, а їхав президент держави до прокурора республіки.

А тепер усі ці водії і охоронці, яких цілі полчища. Вони де отримують зарплату? У мене і у кожного з нас, у платників податків. А вони що тут роблять? За яким таким законом, на сторожі якого стоїть генеральний прокурор, вони роблять недержавну роботу за державні гроші.

Апофеоз фільму про українських безвізових євроінтеграторів – пакування весільних цінностей. Перед очима два відео із одного кримінального ряду: перше – Янукович тягне клунки із Межигір'я, друге –  Луценко тягне клунки із весілля.

Янукович тікає, бо його уже скинув Майдан, Луценко  не тікає, бо його Майдан поставив

Що таке подарунки для генерального прокурора? Навіть сільський участковий, який крадькома бере пляшку у якості подарунка, знає, що подарунок для держслужбовця – це хабар!

Кадри, гідні Голлівуда і НАБУ: хабарі для генпрокурора, щойно вручені держслужбовцями, пакують працівники генпрокуратури, якими є водії генпрокуратури, в автомобіль генпрокуратури.

 Не ознаки, а повний склад злочину, зафіксований "Радіо Свобода". За це, як скажені шакали, на журналістів, присланих "Вашингтонським обкомом", накинулися стражники президента.

Луценко не розуміє, про що йдеться. Так було, коли він зростав і мужнів, і автомобілі обкому звозили до хати подарунки першому.

Тоді різного роду банкети, весілля та ювілеї – то була легалізована форма хабара. У ході совкового транзиту можна реформувати будь-що і будь-кого, але це "законне" хабарництво не тільки перебуває у статусі абсолютно недоторканого, а в  умовах 144 реформ зазнало нечуваного розвитку.

Читайте також: "Повна втрата відчуття реальності та нахабне використання адмінресурсу", – нардеп про весілля сина Луценка

Можу особисто засвідчити, як одному імениннику, близькому до головного кабінету і який за гороскопом Лев, друзі по фракції подарували вилитого із чистого золота лева вагою п'ять кілограм. Інший посадовець прийшов на ювілей вищого начальника з ідейно- патріотичним подарунком – вручив тризуб, інкрустований діамантами, вартістю один мільйон доларів.

Але тоді, а часи дитинства нашого прокурорського шукача щастя не було ЗМІ із Вашингтона, який би це "щастя" показав на весь світ і особисто товаришу Трампу, бо блаженної пам'яті Луценко-старший йшов до комунізму, а Луценко-молодший разом зі своїм кумом йдуть до Європи.

Там, у Європі, скромний поліцай чергує біля скромної квартирчини залізного канцлера, яка, до речі, теж була хоннекерівською комсомолкою, але вчасно зорієнтувалася, що ЄС – це не СРСР.

Якщо говорити про окремо взяте щастя  саме для прокурора, яке, за його зізнанням, осягнув пан Луценко протягом 5 годин.

Яким воно має бути, чисто службове щастя?

Я би так сказав: вершиною щастя генпрокурора має бути посадка за грати президента найкорумпованішої на континенті держави.

В якщо він – кум, і на весілля прийшов не з порожніми руками?

Коли раніше, ніж у нас, антикорупційні органи створювали у Румунії, такий, як і у нас, президент Мірча Бесеску був дуже жвавим реформатором і  борцем із корупцією, прем'єр-міністр Адріан Нестасе  особисто займався створенням їхнього антикорупційного бюро, чим дуже гордився перед Європою.

Обидва очільники радо призначили на посаду генпрокурора симпатичну 43-річну пані Лауру Кодруца Ковесі. Як приємно було повідомити у Раді Європи, що це перша у країні жінка на такій вогнепальній посаді.

І чим відповіла ця не "кобра", а справжня "кобруца"? Вельми невдячною виявилася  висуванка. Посадила у тюрму того самого прем'єра, відкрила, не моргнувши оком, кримінальну справу на його наступника Віктора Понті. Наказала заарештувати мера Бухареста Соріна Опреску. І квітка на цьому румунському антикорупційному "банкеті" – посадила рідного брата свого не кума, а політичного хрещеного батька – брата президента Траяна Бесеску.

То вершина айсберга, який взялася таранити грізна Лаура. Тільки в одному 2016 році вона відправила у в'язницю 1200 високопосадових хабарників і казнокрадів.

Уявляєте, якби вони були у неї на весіллі і вручили їй безцінні дари, ці кримінальні данайці.

Чи щаслива ця феноменальна румунка? Думаю, що так.

Так само, як й інша несхитна і славна на весь світ Феміда – Карліта Чума, як її назвали сицілійські мафіозі, швейцарка Карла Дель Понте, яка стала спеціальним прокурором Міжнародного трибуналу ООН по геноциду у Югославії і Руанді. Це Карла посадила Мілошевича і каже, що цього заслуговує й Асад. Я би додав – і його поплічник із народовбиства в Україні Путін.

Чи щасливі ці крилаті  прокурорки зі слабкої половини? У них – своє щастя, як і у  фрау Меркель, яку, передовсім, за моральні чесноти уже вчетверте обирають на чолі Фатерлянду.

Верховний весільний генералісімус України теж усіма телефібрами прагне на повторне обрання. Зі своїм уявленням про щастя, яке не має нічого спільного зі щастям  людей, які дають йому владу над собою.

Є ще нюанс делікатний. Що зробиш – люди хочуть достеменно знати, де були в АТО діти начальників. Їх дуже дратує, коли це встановити важко. І як це корелюється зі щастям?

Я, приміром, поїхав на війну, щоб прямо в окопах вручити солдатам свої книги. Попав під обстріл московських танків. Шансів вижити було небагато.

І  яке щастя я маю  вимагати і від кого?

Але я його уже отримав, найбільше зі всіх щасть на світі. Отримав від Бога! Я вернувся із війни живим!

Мій син теж одружувався цього року. Прийшов і каже: банкет з нагоди утворення нової сім'ї – це середньовічний пережиток рагулів. Та й потім влаштовувати гульбан підчас війни – якось підлувато.

Після Церкви і загсу ми пішли і повечеряли у вузькому сімейному колі.

І були щасливі!  

P.S. Не далі, як вчора все той же ЗМІ із "Вашингтонського обкому" презентував нову стрічку серіалу про розвиток клептократичного феодалізму в Україні.

 Все ті ж службові автомобілі на приватному банкеті, десятки воєнізованої обслуги державних вельмож. Все ті ж клунки-хабарі – тепер уже у дублі-3. Державні феодали чинно йдуть попереду, а клунки несуть пахолки-помічники із числа нових облич.

Цього разу герой-ювіляр – начальник Управління державної охорони, сина якого возить до школи працівник адміністрації президента і невістку якого возить все той же водій із державного гаража, трагічно звісний, як Гелетей Іловайський.

У цій постановці американських телевізійників апофеозом є відео, на якому три верховні судді від імені судійського корпусу, який реформується, всовують у двері Залу  державних церемоній навпроти Верховної Ради велетенський дар головному стражнику президента, а зодягнуті, як на День незалежності, у парадну форму солдати віддають їм честь,завмерши у почесній варті.

Опісля фільму експерт з корупції кваліфікував відображене у журналістському розслідуванні, як злочин.

Цікаво, що "Радіо Свобода" боротьбу із корупцією  слуг народу, яких найняли на утримання  на свої податки громадяни України, веде за рахунок платників податків громадян США.

      Василь БАЗІВ,  для UAINFO