Біла димова завіса — 44-разове нагадування про збройну агресію Російської Федерації: 3 рази у преамбулі, 9 – у тілі законопроекту, 32 – у прикінцевих та перехідних положеннях.
А визнана збройна агресія Російської Федерації була ще 15.04.2014 у ст. 2 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», № 1207-VII. Ще раніше, хоч трохи інакше, «неприхована агресія» кваліфікована Указом Президента «Про часткову мобілізацію», від 17.03.2014 № 303/2014.

Чорна димова завіса — посилання на Мінські домовленості.

Задимлена сутність законопроекту — запровадження особливого періоду (про що минула стаття) та надання президентові права використовувати Збройні Сили України в Донецькій та Луганській областях без згоди парламенту.

Президентські надправа і депутатське самозречення

Подивуємось пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень законопроекту «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», №7163, прийнятого у першому читанні 6 жовтня:

«Цим Законом Верховна Рада України відповідно до пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань, що приймається відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України, для стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях».

Звіримось із Конституцією. Черговість дій, на випадок збройній агресії, там така: спочатку, керуючись п.19. ч.1. ст. 106, Президент: «приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;» потім, керуючись п.9. ч.1. ст. 85, Верховна Рада визначається щодо «схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України».

У законопроекті ж рокіровка: президентського рішення ще немає (чи й буде?), а парламентська згода вже вимагається!

Конституційний порядок: спочатку президентське рішення, потім — парламентське схвалення. Президентський законопроект: парламент апріорі схвалює будь-яке наступне президентське рішення.

Ще «дрібничка»: Конституція передбачає схвалення кожного рішення окремо, а законопроект (вчитайтесь) дозволяє це робити гамузом.

Не диво, що це беззаконня затасували у перехідні та прикінцеві положення, хоч у всіх цивілізаціях дозвіл на застосування збройних сил дається окремим парламентським актом.

Дивує інше: взявши законопроект за основу, парламент, тим самим, виявив готовність відмовитись від свого конституційного повноваження. І якого!

Читайте також: Гібридна політика: що замовчують ті, хто радіє ухваленню реінтеграційних законів

Чого парламент грає з президентом у піддавки?

Чого ж Верховна Рада ладна відмовитись від парламентського контролю за використанням збройних сил?

Бо боїться. До нестями боїться дострокового розпуску, для якого наявна правова підстава: «протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій». Що, відповідно до п.1. ч.2. ст. 90, дає президентові право «достроково припинити повноваження Верховної Ради України».

Що коаліції немає відомо, вона — не оголошена. І псевдокоаліціонерів малувато: Блок Петра Порошенка 138 осіб, Народний фронт — 81, разом — 219, при необхідному мінімумі — 226.

Та президентське право не обов’язок, може скористатись, може — й ні. От і завис над Верховною Радою восьмого скликання дамоклів меч розгону. Усвідомлюючи, що їх майбутнє вже позаду, більшість депутатів тремтять, ковдрою устеляються. Кар’єрно вони успішні, психологічно — лузери.

Такий сервільний парламент елементарно небезпечний, задля самозбереження він ладен пожертвувати навіть власними правами. Якби не було інших причин, й цієї з надлишком для негайних перевиборів.

Попутно вирішимо ще дві проблеми: з конституційною більшістю і виборчим законодавством.

Зараз депутатів лише 422 замість 450, передбачених Конституцією. Ясно, що з 422-х утворити більшість у 226 осіб важче, ніж з 450-ти. Некомплект штучний — за рахунок вакансій для окупованих територій. Якщо відмовитись від мажоритарки, то пропорційні списки вакансії заповнять. Зокрема, й мешканцями чи переселенцями з окупованих територій.

Відтак, вибори і доречні, і доцільні у кожному вимірі. Тим більше, що антиконституційність для цього скликання не епізод, а — хронь: скільки б 2*2 не було, аби не 4. 3

Антиконституційність, як норма

Щоб далеко не ходити, перечитаємо Прикінцеві і перехідні положення. Пункт 4 аж рясніє уточненнями щодо військово-цивільних і військових адміністрацій. Між тим, самі ці інститути не відповідають Конституції.

Утворюються вони рішенням Президента відповідно до ч.1 ст. 3 закону "Про військово-цивільні адміністрації" та ч.2 ст. 4 закону "Про правовий режим воєнного стану". Але Конституцією України такі повноваження Президента не визначені. А згідно її п. 31 ч.1 ст. 106 Президент може здійснювати тільки ті повноваження, які визначені Конституцією.

Читайте також: Нічого хорватського: що небезпечного в законах щодо реінтеграції ОРДЛО

Неконституційні положення множаться як гриби після теплого дощу, але то при множенні і діленні мінус на мінус дає плюс, у парламентаризмі така колекція мінусів дає нуль — оцінку цього парламентського скликання. На жаль, терплячість суспільства до нього однокоренева з терпимістю до хронічного нормотворчого беззаконня: неважливо законне чи не ні, головне щоб рішення було корисним. Таким є поширений суспільний стереотип.

Але держава тим і відрізняється від інших інституцій, що ладна свою державну волю правомірно оформити. Ті ж закони про "Про військово-цивільні адміністрації" та "Про правовий режим воєнного стану" ухвалені ще в першій половині 2015-го.

Їх можна було привести у відповідність до Конституції, або ж внести до неї відповідні зміни, декілька разів. А влада демонстративно нехтує Конституцією щоб не розтренуватись. І натренувати населення жити в умовах конституційної сваволі.
Що загалом вдається. З перервами на Майдан.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO