Не хочеться засмучувати Володимира Борисовича, але те, що він називає «бюджетом розвитку» (коментуючи державний кошторис на 2018 рік), таким аж ніяк не є. По суті, цьогорічний документ мало чим відрізняється від своїх «попередників». Той самий популізм і те саме самонавіювання, котрим займаються члени уряду та його очільник, оцінюючи свою роботу. А ще – відірваність від реальності, адже неспівставність деяких цифр з фінансовою спроможністю держави просто вражає.

Почну з інфляції, яку Гройсман бачить на рівні 7%. Не знаю, хто навчив прем’єра так рахувати і зводити до купи економічні показники, але прогнозист з нього – кепський. Втім, на цей рік уряд прогнозував 8%, тож не дивно, що він вперте тримається подібного порядку цифр. Хоча навіть НБУ прогнозує до кінця року показник інфляції на рівні 12,2%. Що ж стосується років прийдешніх, то, згідно із розрахунками МВФ, прогноз інфляції на 2018 рік погіршився на 0,4 процентних пункти – до 10%. І це як мінімум. Мінімум, у який життя вноситиме свої корективи.

Тим паче, якщо взяти до уваги, що в проекті бюджету передбачена штучна девальвація гривні до 30,1 грн. за долар. Якщо порівняно з поточним роком гривня девальвує на 16%, втриматися в інфляційному коридорі у 7% буде просто нереально.

А тепер доречно згадати, від чого, власне, гривня й надалі девальвуватиме? Якщо коротко – то від конгеніального господарювання Гройсмана на його уряду. На заплановане бюджетом поліпшення соцстандартів в казні елементарно немає грошей. Нова соціальна політика Кабміну, яка включає у себе збільшення пенсійних виплат, підвищення мінімальних зарплат (в тому числі й у державному секторі), виплату субсидій тощо – не більше, як колос на глиняних ногах, що не має опертя на реальну фінансову базу.

Читайте також: Проект бюджета-2018: социалка на прежнем уровне, а налоги возрастут

Таким чином, джерела поліпшення соцпоказників (яких, в принципі, не існує) доводиться створювати з нічого. Буквально з повітря. А з повітря добувається лише девальвація – накопичення папірців, яких на руки видають буцімто більше, ніж до того, але купити на які можна значно менше. Другий спосіб «підвищення соцстандартів» полягає у збільшенні державного боргу – ще на 231 мільярд гривень. Іншими словами, «жити по-новому» у наших управителів не виходить ніяк – всі методи поповнення державної скарбниці доволі старі. І – додам від себе – цілковито тупикові.

Тепер, власне, про держборг. Сумарні зовнішні та внутрішні борги України вже зараз перевищують 80% ВВП. Додамо до цього також 5% ВВП, які йдуть на обслуговування боргу, тобто на сплату відсотків. Для бідної (і буквально, і фігурально) України сума подібних виплат є майже не підйомною. А якщо помножити це на негаразди у стосунках з Міжнародним валютним фондом, який обмежився цього місяця делегуванням технічної місії, не уповноваженої вести перемовини про нову програму підтримки та про виділення чергового траншу, ситуація виглядає взагалі кепською.

Проте глянемо на дохідну частину бюджету – може, щось добре (і креативне!) знайдеться там? Ні, сюрпризу не виходить: в доходи все так само включена приватизація, що, погодьмося, вже навіть не смішно. Цього разу уряд розраховує отримати зиск від продажу державних об’єктів у розмірі 22,5 млрд. грн. Зайве нагадувати, що такі ж (або майже такі ж) очікування мали місце і минулого, і позаминулого року. У підсумку ж жодної «великої приватизації» не сталося, а не отриманий дохід від неї плавно перетік в цілком реальний дефіцит бюджету. Майже немає сумнівів, що така саме картина матиме місце й цього разу.

Іншими словами, чинному ж або наступному уряду доведеться ламати голову над тим, чим і як перекривати дефіцитну діру. І це на тлі того, що зростання ВВП у 3% аж ніяк не може бути гарантовано – хоча б в силу того, що наразі неможливо передбачити, як поведуть себе ті зовнішні ринки, на яких працює Україна – зокрема, ринок зерна чи металу. Адже ми й досі залишаємося сировинним додатком Європи й всього світу, а відтак впритул залежимо від коливання цін на спеціалізованих ринках. Чому вітчизняна переробна промисловість й досі знаходиться у зародковому стані – питання добре, але до нього повернемося іншим разом.

Отож, зростання ВВП до 3% (яке встиг прорекламувати й президент Порошенко також) аж ніяк не гарантовано ані економічними перспективами України, ані всією логікою подій. Крім того, не забуваймо про ще один чинник – дефіцит бюджету, який передбачено в районі 77,9 млрд. грн. або 2,4% ВВП. Для України ця цифра – не мала, що також означає можливу корекцію всіх тих показників, які презентував уряд Гройсмана.

Втім, якщо вже говорити про корекцію, то найцікавішим буде те, що представлятиме собою держбюджет-2017 після остаточного затвердження. Між першим та другим читанням документу розгорнуться інтенсивні баталії між найрізноманітнішими течіями у парламенті. Депутати-мажоритарники будуть перетягувати ковдру у свій бік, галузеве лобі (аграрне, паливно-енергетичне тощо) обстоюватиме власний інтерес, центральні та регіональні еліти гризтимуться між собою, а вороже налаштовані один до одного БПП та «Народний фронт» знайдуть власні приводи для конфліктів.

«Народний фронт», котрий уособлює силовий блок, буде вимагати ще більшого фінансування даної галузі. Хоча останнє й зараз є доволі потужним (утримання силовиків наступного року збільшать до 165 млрд. грн. (5% ВВП), і це на 22 млрд. грн. більше, ніж у нинішньому році. У тому числі армія отримає 60 млрд. (+11 млрд.), на закупівлю озброєння піде 16,4 млрд. (+6,5 млрд.), а МВС, Держприкордонслужба та МНС матимуть 63,9 млрд. (+10,8 млрд.). Не забудуть депутати й власні потреби – згодом ми побачимо, як зростуть в остаточному варіанті бюджету суми утримання Верховної Ради та Державного управління справами.

Бюджет на наступний рік вперше перетинає «психологічну» позначку у трильйон гривень. (Дохідна частина запланована в 1,118 трлн. грн. (в 2017 році –974 млрд. грн.), видаткова – 1,19 трлн. грн. (було 992 млрд. грн.). Однак ця «крихітка на трильйон» не таке вже й симпатичне «дитя», яке це намагається представити його батько Володимир Гройсман. А втім, «дитина» є зліпком тієї політики, яку провадять ті, хто її породив. А політика ця виражається у кількох словах – «після нас хоч потоп». Зокрема, й економічний. Адже теперішньому уряду головне досидіти до виборів, а борги платитимуть ті, що прийде опісля. Якщо тільки й вони не переадресують цей «приємний» обов’язок власним наступникам.