1 березня 1959 року почалися бої за острів Даманський на радянсько-китайському кордоні, пише у своєму блозі на "Новому часі" журналіст Олег Шама.

Вулицю, найвіддаленішу від центру мого села, люди між собою називали Даманський. Хоча на будинках там висіли таблички – вул. 40 років Жовтня. Чому така розбіжність сприймалася як даність, я зрозумію вже в інституті. А в дитинстві сходити на Даманський було справжньою пригодою. Жити там – і поготів. Моїм однокласникам із Даманського найдовше доводилося добиратися до школи. Трохи більше як на кілометр неасфальтованою вулицею. Може тому вони здавалися якимись шибайголовами – вчилися так собі й постійно задиралися.

А ще, якось у школі почув, як одна вчителька скаржилася колезі на сусідів. Ті, мовляв, кожної весни пересувають межу городу на свою користь. "Наступають, як китайці", – резюмувала.

Восени 1982-го, коли помер Брежнєв, у повітрі повисла якась тривога, дорослі вели себе якось по-іншому й увесь час перешіптувалися. А ми, діти збирались у когось удома й лякали одне одного жахачками. Одна така – на нас точно нападе Китай і скине атомну бомбу. Китай! Навіть не Америка, уявляєте.

Через кілька років пазли якось зійшлися. І всі – навколо острова Даманський. Який, бозна-де, на річці Уссурі, що як частина нашого кордону з Китаєм там само – в чорта на задвірках. Точнісінько, як вулиця 40 років Жовтня.

А було так. Не минуло й півроку відтоді, як радянські танки в серпні 1968-го втихомирили чехів, які "на нас напали". І в ніч із 1 на 2 березня 1969 го китайці – за багато тисяч кілометрів від Праги – прийшли по своє.

Читайте також: "Росіянам вірити не можна – вони весь час брешуть". Двоє таких різних канцлерів Німеччини

За Паризькою угодою 1919 року, якщо територію двох держав розділяє річка, то межа між ними встановлювалася за серединою основного русла. Острови на таких річках розподілялися між країнами відповідно. Уссурі тече так, що Даманський, він же Чженьбао, безсумнівно ближче до китайського берега – видно на фото. Споконвіку селяни Піднебесної рибалили на острові й косили там сіно. Коли Даманський формально відійшов до Росії, так усе й залишалося. Коли Китай став комуністичним, то й поготів.

Але в кінці 1950-х Мао Цзедун вкрай розсварився зі Кремлем. Він був проти боротьби з культом Сталіна, що було тільки приводом для усунення своїх опонентів.

І тут почалося. Союз відкликав із Китаю всіх своїх фахівців, торгівля між країнами значно обмежилася, а застави по обидва боки кордону привели в бойову готовність.

У лютому радянські прикордонники вирішили поганяти БТР-ом китайських селян, які в холоднечу з якихось незрозумілих господарських цілей зайшли на острів Киркінський. Він у такому ж положенні, що й Даманський, тільки трохи більший і трохи північніше. Чотирьох селян БТР тоді розчавив. А вже вночі 1 березня озброєний загін сусідів атакував Даманський.

Бої почалися не на жарт. За два тижні тільки посилилися. Відвага радянських бійців була традиційною, як і малорентабельною. Учасник подій, тоді 20-річний Юрій Бабанський, а в 1990-1994-х депутат Верховної Ради, згадував: "Звичайно, можна було відійти, повернутися на заставу, дочекатися підкріплення із загону. Але нас охопила така люта злість на цих сволот, що в ті хвилини хотілося тільки одного – покласти їх якомога більше. За цю от п'ядь нікому не потрібної, але все одно нашої землі".

За приблизними даними, на радянський загін у 250 бійців з 14 танками і 17 БТР-ами вийшло 2 500 китайців. Десять на одного. Багато. Китайців узагалі найбільше в світі. За такими ж приблизними даними, на Даманському полягли 58 прикордонників СРСР і кілька сотень китайців.

Читайте також: Парадокс лівих: імперія зла КНР і мовчання Заходу

Що робилося тоді в радянській пресі! Даманський став мемом. Солдати-строковики масово просилися на далекосхідні застави, а тамтешні бійці мішками отримували листи підтримки з усього Союзу.

Але вже через півроку у вересні голова радянського уряду Олексій Косигін підписав із Китаєм угоду, за якою передав йому злощасні острови Даманський і Киркінський. Бо вони його за правом. За міжнародним правом. І чому все так сталося ні солдатам, ні народові так і не пояснили. А відносини між Москвою та Пекіном впали майже на чверть століття.

Це навіть не натяк на Крим, який доведеться таки повернути.

Це радше історія про те, як такі наддержави, як Росія, вгризаються в щось сумнівне, жертвують майже всім, а очевидну загрозу не хочуть бачити.

Зараз у Росії два мільйони вихідців із Піднебесної. Один китаєць на шість росіян інших національностей. Розвивається Китай семимильними кроками. Логічно, що в майбутньому так чи інак він освоїть російський Далекий Схід. Чи мирно, чи з танками, чи гібридно, але освоїть. І московський його період стане археологічним шаром цього регіону.

Але витрачати час на такі проблеми завжди нелегко. Особливо, коли мірятися, у кого більший, довелося на іншому фронті.