Біг граблями – національний вид спорту. Політики як в Адміністрації президента, так і в парламенті справді загралися. Через нікчемне бажання помсти ввели абсурдні правки до закону щодо запобігання корупції, які зобов'язали всіх, хто працює у громадському секторі в напрямку подолання корупції, декларуватися в системі осіб, які виконують функції держави, пише Ярослав Юрчишин 

Поясню, щоб не було маніпуляцій. Декларування чиновників спрямоване на контроль тих, хто отримує кошти з бюджету. Бюджет наповнюємо ми, громадяни, – тому воно логічне й підтримується демократичними стандартами. Існує по всьому розвинутому світі. Рівень відкритості в нас справді найвищий – усі бачать все. Але бездіяльність НАЗК чи правоохоронних органів і є поясненням – чому. Тільки ті декларації хоч якось мають шанс бути перевірені, на які звернули увагу журналісти-розслідувачі (Денис Бігус із BIHUS.info куди ефективніший ніж Корчак "Премія400%" та все НАЗК) чи активісти ("Автомайдан" і його аналіз судових декларацій).

Активісти не отримують коштів від держави. Громадські організації, в яких вони працюють, подають понад сім різноманітних звітів у різні інстанції. Податкова отримує всі фінансові звіти й за бажання може зробити їх публічними. У жодній країні світу активісти не декларуються в системі декларування для чиновників. Тому все, що теревенять політики про "міжнародні стандарти", абсурд і маніпуляція – прочитайте висновки Венеційської комісії, ЄС чи інших міжнародних інструкцій.

Демократичні держави максимально зацікавлені в ширшому залученні громадських активістів та експертів у процес вироблення політики. У нас же з 2014 року цей процес теж активно розвивався, але зараз триває його згортання. Тож Україна втрачає позиції в рейтингу світової демократії і вже опустилася зі стану "нестабільна демократія" до "гібридний режим". І багато в чому це наслідок нерозслідуваних справ про побиття журналістів, активістів, а також помсти, введеної в закон – електронних декларацій для активістів.

Читайте також: Як у світі визначають рівень корупції

Сьогодні, 22 березня, парламент, здається, вже всьоме розглядатиме законопроекти, які спрямовані на вирішення цієї рукотворної проблеми. Хоча проблемою це і язик не повертається називати. Працівники НАЗК із радістю рапортують своїм начальникам, що вже створено понад 20 чернеток декларацій членів і співробітників Transparency International Ukraine, що майже всі декларації активістів та експертів Центру протидії корупції готові до відправлення. Це не проблема активістів, це проблема іміджу держави.

Є чотири можливі сценарії:

– Оптимальний: прийняття в цілому із правкою про зняття потребу декларуватися з міжнародних членів наглядових рад державних підприємств депутатського закону 6271 (авторства Юлії Тимошенко, Сергія Соболєва, Івана Крулька, Леоніда Ємця, Світлани Заліщук, Олени Сотник, Ігоря Луценка, Віктора Чумака й Наталії Новак). Прийняли – виправили дурість – показали себе не інфантильними підлітками, а принаймні студентами старших курсів – вивчили помилку – працюємо далі і вирішуємо реальні виклики.

– Малоймовірний: прийняття в цілому, але без положень про розширення розкритикованої Венеційкою звітності 6674 (президентський). Малоймовірний через власне бажання помсти. Бо в додатку до цього більш-менш адекватного законопроекту йде абсурдний 6675 про можливість закрити організацію через технічну помилку у звіті. Ну й на жаль, ініціатор цієї пари та його команда наполягає на прийнятті лише двох разом. Хоча, наголошу, 6674 без положеь про звітність цілком міг би вирішити питання й показати президента здатним виконувати обіцянки.

Перші два варіанти не надто реалістичні, бо ці законопроекти в порядку денному на 38-39 місці. У день парламент розглядає до 20 питань максимум...

Читайте також: Як у Верховній Раді хочуть поховати декларації правоохоронців

– Слабкореалістичний: прийняття законопроекту Сергій Лещенка 8120, який, знаючи неспроможність депутатів переступити через власні амбіції, запропонував перенести звітування на рік. Звісно, це півкрок. Але напівдоросла влада, так видається, здатна лише на них. Я не кажу про всю владу. Я справді вдячний Дмитру Шимківу, Ростиславу Павленку, Андрію Парубію та Артуру Герасимову за постійні спроби пошуку рішення. Людей із тверезим і критичним мисленням у цій владі більше, ніж за часів #Підарешта, але, на жаль, менше, ніж хотілося б.

– Реалістичний: прийняття законопроекту Артура Герасимова 8120-1, який пропонує перенести на три місяці... Без коментарів.

– Не менш реалістичний – нічого не мінятимуть. Хочеться ж показати, хто в хаті господар, навіть якщо для цього доведеться стрибнути на граблі ще раз із відповідними наслідками.

Ще раз наголошу – громадські організації вже звітують, а ті, які працюють із грантовими коштами, ще й проходять незалежний аудит (на відміну від НАЗК, ДФС чи ГПУ), громадські активісти взагалі не мають проблем із декларування і задекларуються (ті, хто не вважатиме це наступом на свої права) без проблем. Проблема з декларуванням активістів – це наслідки цієї нікчемної помсти. А наслідки – втрата авторитету держави на міжнародній арені, подальше опускання в рейтингу демократій світу. А відтак зменшення шансів на міжнародну підтримку, зменшення інвестицій тощо. І це в час, коли нам так потрібна повага до нашої країни, як до форпосту демократичного світу в боротьбі з російською агресією проти України та світової демократії.

Чи виявлять тверезість депутати цього разу, й наскільки вони будуть дорослими у своєму виборі вирішення цього рукотворного непорозуміння – побачимо вже сьогодні. Бажаю розуму та відповідальності всім учасникам процесу.