Військові злочини мусять бути покарані і не забуті, щоб уникнути їх повторення. До них не можна приліпити штамп локальної історії, бо вони належать історії глобальній. Це – урок, який треба вивчити, аксіома, яку треба прийняти як метод. Злочини окупаційної влади на Донбасі мають той самий почерк, що і злочини енкаведистів у червні 1941 року, коли в Галичині було замордовано десятки тисяч українців і поляків: членів «Просвіти», вчителів, лікарів, адвокатів, науковців, священиків.

Всього лише за кілька днів. Як і тепер, тіла закопували, вкидали в шахти, топили, щоб приховати злочини. Суспільство не вивчило уроку. Ті самі методи розправи і та сама наївність, що сусіди не донесуть, що окупанти виявлять гуманність. Минуло понад двадцять років Незалежності України, і досі не проведено ексгумації в урочищі Саліна, не встановлено меншої частини імен людей, яких вбивали просто дерев’яними молотами для трамбування солі і вкидали в соляні шахти на околиці Добромиля.

Пам’ять – це не лише каплиці та молебні чи впорядкування масових поховань. Це – дослідницька робота задля створення в майбутньому Міжнародного трибуналу над злочинами комуністичного режиму. Золото партії фінансує досі лівацькі фонди по всьому світі, терористичні угрупування, тоталітарні режими, використовується для підкупу європейських політиків та чиновників з міжнародних організацій.

Читайте також: Чи можуть українські письменники писати російською?

Підлість і ницість наших сучасників щодо мільйонів невинно загублених жертв вражає, як і кількість тих, хто за гроші фальсифікує історію. Не менше вражає і байдужість, бо масова культура країни- окупанта відбила мізки не лише старшому поколінню, а й народженим у незалежній Україні. Активістів громадських рухів піддають обструкції або просто оминають. Ну й що, що хтось хоче побудувати на львівській Цитаделі житлові будинки, вигортаючи бульдозером останки тисяч не ідентифікованих жертв? Це ж яка користь місцевій владі, які відкати!

Може, посполитим щось перепаде у вигляді робочих місць. Правда, почався скандал, процес призупинили. Але десь у Дрогобичі на місці бійні будують ресторан, розважальний комплекс, а на місці Саліни планують зробити санаторій, бо там вода цілюща, а місцеві мародери розбирають катівні на цеглу, бо нема роботи. Та й у 50-ті роки там був уже санаторій. Скільки ж робочих місць з’явилося б! Тому й історичну пам’ять намагаються зам’яти, принизити, бо вигода переважує біль. Чи було знято хоча б один документальний фільм про Саліну, про розстріли в Броницькому лісі і Раві Руській? І чи показав би його Перший національний? Дивіться Шустера і Шоу холостяків. І День Перемоги на Інтері. І мрійте про «жорстких менеджерів» типу Сталіна і Чаушеску.

Читайте також: Пагутяк: Влада залежить від олігархів, московських і промосковських, і вона не зацікавлена у розвитку національної культури

Місто Соколів поблизу Стрия було знищено за 5 років у Другу світову війну. Невже не можна було поставити за 26 років бодай каменя з пам’ятним написом на пустирі? Хай би водії проїжджали і читали. Бодай щось, бо тема трагедії Соколіва абсолютно не досліджена. Погугліть – я кажу правду. Нікому це не потрібно. Ні порядним стрийчанам, ні районній владі. Мешканці сусіднього села Великі Дідушичі знайшли на цвинтарі фігуру Мадонни, яка колись стояла в центрі Соколіва і поставили край дороги. Одна рука в неї відбита. Оце все, що залишилось від міста з 500-літньою історією. Ні словечка

Хтозна, як воно буде далі. Де мовчить історична пам’ять, там починають промовляти доноси і розстрільні списки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram