Останнім часом довіра стала топ-темою в мас-медіа, але на цьому фоні є інтуїтивне відчуття падіння рівня довіри в усіх сферах нашого життя. Саме тому у Львові сформувалася громадська ініціативна група з підготовки першого львівського Бієнале довіри. З робочим гаслом  – "Мистецтво довіряти".

Дефіцит довіри останнім часом перетворюється на нашу ментальну рису. Натомість людей, які зберегли в собі цю якість, більшість вважає у кращому випадку наївними або благенькими. А частіше, будьмо відвертими, просто недоумками. Я є одним із цих наївних благеньких недоумків, і, як людина, котра понад тридцять років фунціонує в агресивному до довіри середовищі українського бізнесу, готовий аргументувати свою точку зору.

Читайте також: Революція господарів: не обмежуватися лише власним обійстям

Довіряти вигідно. Беззаперечні, на мій погляд, вигоди несе принцип презумпція довіри, який особисто для себе формулюю дуже просто – довіряй доти, доки тебе своїми діями не переконали у зворотному.

Реалізація недовіри, принаймні у бізнесі, вимагає створення контролюючих структур (служб безпеки, аудиту, всебічного контролю тощо), які в силу параноїдальної логіки вимагають, своєю чергою, також контролю і перевірок. Ефективність цих служб у більшості випадків доволі низька, жодної доданої вартості вони не створюють, а от ресурси – як людські, так і фінансові, споживають величезні. Часто, щоб довести свою корисність, такі структури маніпулюють думкою своїх роботодавців, створюючи параноїдальну атмосферу в компаніях, яка демотивує працівників працювати на розвиток бізнесу.

За межами компаній, в економічних стосунках, питання рівня довіри набуває ще більшого значення. Починаючи з підставових питань глобальної економіки - довіри до основних світових валют, наприклад, до долара США, яка базується на довірі до американської економіки та дотримання урядом цієї країни задекларованих цінностей, і до стосунків між мільйонами суб'єктів економічної діяльності, для яких брак довіри означає величезні витрати на юридичні служби і корупцію та відлякує від активного територіального розвитку.

Параноїдальні економіки (до яких економіка України дуже близька) втрачають через брак довіри, за даними наукових досліджень, від 10 до 13% валового обігу тільки в прямих збитках. На мою думку, стільки ж – опосередковано.

Тільки проблема недовіри до банківської системи в нашій країні примушує потенційних вкладників тримати такі необхідні економіці обігові кошти в подушках і домашніх сейфах, або взагалі вивозити їх за межі України. Це – мільярдні збитки через недофінасовану економіку і необхідність брати під відсотки кошти закордоном. Я навів тільки один приклад, а їх десятки – проблем, пов’язаних із недовірою в економіці, які душать нашу і без того слабку державу.

Ознаки параноїдальності притаманні і системі державного контролю в Україні. У США, наприклад, у податковій і митній службах задіяно близько 90 тис. працівників. У нас – близько 60 тис. Натомість ВВП США в 52 рази більший за ВВП України. До того ж, наші контрольні служби потребують величезних коштів для контролю власної злочинної діяльності, яка в них самих також процвітає.

Зрештою, брак довіри до державних інституцій, а не бідність, є, на мій погляд, головною причиною нашого ганебного 138-го місця в світовому рейтингу країн за рівнем щастя серед населення. Ми не довіряємо владі, апріорі вважаючи можновладців негідниками. Як наслідок, люди, що дбають про свою репутацію, не хочуть йти у владні структури. Так ми раз за разом отримуємо злочинні влади, які все рідше змінюємо через демократичні вибори, а все частіше – через революції.

Ми не довіряємо судам і правоохоронцям і маємо, як наслідок, розповсюдження злочинних «силових структур», заміну правових стосунків корупційними і цілим прошарком "рішал" в країні. Ми не довіряємо засобам масової інформації і не можемо зорієнтуватися в актуальних, складних для простої людини політичних, економічних та соціальних подіях.

Ми не довіряємо лікарям, боячись, що вони в гонитві за заробітком виріжуть нам здорову нирку. Тому активно займаємось самолікуванням, руйнуючи своє здоров'я. Ми не довіряємо людям часто навіть за їх зовнішнім виглядом. Але не варто забувати, що хлопчина на ім'я Стів Джобс любив приходити на ділові зустрічі в драних джинсах і босоногим. Кампанія Apple, яку він створив, на сьогодні досягла капіталізації в трильйон доларів.

Нам бракує довіри в сім’ях. Ревнощі та підозри отруюють наше родинне життя. Цей перелік: кому і чому українці не довіряють, можна, на жаль, продовжувати нескінченно. Багато хто скаже, що наша недовіра всіх до всіх є наслідком дій тих людей, яким не довіряють. Але ж ці дії майже завжди провокуємо ми самі, переносячи наші підозри від окремих негідників на представників цілих професій або сфер життя.

Часто українці не довіряють просто так, тому що така модель поведінки здається безпечнішою, або ж на основі неперевіреної інформації і чуток. Я особисто був свідком багатьох ситуацій, коли хтось хотів започаткувати харитативні проекти в галузі культури або освіти з єдиною метою – змінити на краще навколишнє середовище. Але про цю людину безпідставно починали розповідати, скільки вона на цьому заробить або навіть вкраде. Ми мусимо нарешті зрозуміти, що недовіра мультиплікує сама себе, як злоякісна пухлина. Почати недовіряти просто, але вилікуватись від цієї зарази дуже важко.

Наша уява про "lucky" українця – суб’єкта, який нікому не довіряє, – є повною протилежністю "lucky" норвежця, який, навпаки, налаштований довіряти зовнішньому світові. Певно, тому норвежці в рейтингу щастя на самій вершині?

Що робити? На жаль, простої відповіді немає. Серед нас із вами дійсно величезна кількість негідників. Ми часто поводимо себе негідно і виправдовуємо це обставинами, проблемами, тим, що всі так роблять, а потім завзято показуємо пальцем на якогось хабарника, будучи готовим його лінчувати.

Читайте також: Соцопитування: у чесність президентських виборів вірить лише 17% українців, але переважна більшість все одно буде голосувати

Отже, давайте починати з себе, запитавши у самих себе: "А чи ти достойний довіри людей?". Давайте припинимо не довіряти всім навколо просто так, про всяк випадок, або тому, що хтось так сказав. Довіряйте фактам, а не пліткам. Нам необхідно відновити і плекати одну з найважливіших рис цивілізованого суспільства – інститут репутації.

Ми мусимо, нарешті, зрозуміти, що тотальна недовіра веде нас до хворобливої параної і робить наше життя токсичним. Презумпція довіри може допомогти цьому запобігти. Давайте створювати навколо себе острівки довіри, перетворюючи їх в архіпелаги і цілі території.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram