Хто б не прийшов до влади — Тимошенко на білому коні, Гриценко на генеральському танку, Ляшко з вилами або Зеленський із мікрофоном — дива не станеться, пише в блозі НВ Ярослав Грицак.

Економіка буде неспішно зростати. Що саме собою досягнення, якщо врахувати, в яких умовах зараз Україна. Але це навряд чи зробить нас щасливими. Макропоказники на хліб не намажеш. Тому ми продовжимо скаржитися на владу.

Однак третього Майдану, найімовірніше, не буде. Просто тому, що Майдан передбачає сплетіння великого страху та великої надії. А у нас немає зараз ні того, ні іншого. І нізвідки взятися. Так, пристрастей завжди готовий додати Путін, але це не революційні побоювання.

Не буде і великої надії. Ми змучилися й вигоріли. Стаємо циніками та скептиками. У кращому разі готові терпіти і чекати нового шансу. Тому наполегливо та сміливо триматимемо дулю народної ненависті в кишені й житимемо, як раніше.

Шлях українського равлика

Сценарій впізнаваний. Історики й економісти називають його "сценарієм равлика". Равлик, як відомо, повзе повільно, але впевнено. І все здається стабільним, але лише на перший погляд.

Ще ніколи за роки незалежності у нас не було такої великої невизначеності щодо того, хто стане наступним президентом. Раніше ми хоча б розуміли імена головних кандидатів. Зараз ні. А деякі потенційні учасники гонки грають у мовчанку.

Багато людей наївно вірять, що равлик колись уповзе в багатство. Але, як показує історія, в багатство можна тільки вскочити. І шанси на такий стрибок з'являються лише за часів воєн або революцій, коли відкривається вікно можливостей. Україна мала їх три: період розпаду СРСР і два Майдани. Жодним ми не скористалися.

Читайте також: Произойдёт ли долгожданная "оранжевая революция" в Казахстане?

У ХХ столітті пройшло майже 200 революцій — в середньому по дві на рік. Починаючи з 2001-го, вже відбулося 100 революцій. Якщо врахувати цю статистику, стає зрозуміло: кількість успішних вкрай мало. І в цьому сенсі український досвід 1991–2018 рр. — скоріше, правило, ніж виняток.

Але і це не дуже коректний висновок. Революції — не одноразовий акт. Англійська революція почалася у 1640-му, а завершилася у 1688-му. Франція вступила в революційний період у 1789-му і до 1871-го пережила ще три бунти.

Для нас ближчі приклади Росії та Польщі. Росія після перемоги над Наполеоном і поразки в Кримській війні пережила кілька революційних ситуацій, поки не вступила в період справжніх революцій 1905 року. У 1917-му, здавалося, що перемогли більшовики. Але знадобилися майже 70 років, щоб зрозуміти — їхня перемога була ілюзією.

Поляки в ХІХ столітті прославилися як найбільш бунтівна нація. Від повстання Костюшка до повстання 1863-го польська шляхта здіймала хвилі обурення п'ять разів аж до отримання незалежності в 1918-му. Всі ми пам'ятаємо успішну польську революцію — прихід до влади Солідарності в 1989-му. Але забуваємо, що до неї була революція 1968-го.

Читайте також: Найкращий спосіб згадати про Революцію гідності – зробити щось для країни сьогодні

Так перемогла чи програла українська революція? Суперечливе питання. 2014 рік став лише одним з етапів. І не факт, що останнім.

Такий попередній висновок змушує інакше поглянути на прогноз на 2019 рік. І тут варто простежити, що відбувалося з іншими державами на шостому році після революцій: з Францією у 1795-му чи 1836-му, Австрією та Німеччиною у 1853-му, з Росією у 1923-му або ж у 1996-му, з Польщею в 1994-му.

Так, Україні не вдалося повторити успіх Польщі 1989 року. Зате вдалося уникнути авторитарної влади і громадянської війни. Вона не потрапила в постреволюційний рай, але їй далеко до пекла. Вона міцно застрягла в постреволюційному чистилищі. І надовго — поки не проведе реформи.

Повну версію матеріалу читайте на сайті "Новое время".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram