Декомунізація – це дуже важливо. Це треба продовжувати. Бо український проєкт зараз – це декомунізація, а російський – це рекомунізація. Це важливий злам.

Водночас я не думаю, що люди 1930х-1940х – це ті, хто може країну об'єднати і надихати. Бандера, Шухевич і ко мають бути тими кого треба вивчати, за щось поважати, за щось критикувати, розуміючи особливість тієї доби: вона була авторитарна. І вибір був часто тільки між різними типами авторитаризму: ультраправим чи ультралівим. Це не те, що нам потрібно зараз

Читайте також: А если бы нацисты вместо ракетной техники занялись ядерной программой?

Мої герої інші. Наприклад, дисиденти. Стус, Сверстюк, Чорновіл і багато інших. Епоха, коли національний рух став правозахисним рухом. Коли патріоти були лібералами і навпаки.

Звісно, без УПА не було би дисидентів. Але коли шукати ідейні основи сучасної української ідентичності, то першими, як на мене, мають бути дисиденти. Вони сплели національне визволення з індивідуальним, права спільноти з правами людини. І ідейно це саме те, чого потребуємо зараз.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube