Ілюстративна світлина

"Бути мамою у великому місті в сучасному світі – це непроста задача", – говорить мені подруга за чашкою кави.

Вона не скаржиться, а сприймає це як даність. Ніхто нікому нічого не винен, свідомий вибір дорослої людини мати дитину, пише Ірина Комаріда спеціально для УП.Життя

Як мама 10 місячного малюка, яка працює, навчається і жодного дня не була в декретній відпустці, я її дуже розумію. Тільки на пересування з роботи до дому витрачаються години безцінного часу.

"Потрібно чимось жертвувати", "розраховуйте свої сили", "не сподівайтесь на допомогу держави" – це те що я постійно читаю на "мамських" форумах та у групах.

Коли жінка приймає рішення: працювати чи займатись сім’єю та яким чином балансувати різні сфери життя це завжди персональний вибір та за цим стоїть особиста історія.

Держава, церква, батьки, чоловік – це звісно фактори, але основний вибір завжди за жінкою.

Читайте також: Цінувати життя найкраще навчає госпіс – журналістка

Головне – мати можливість такого вибору. А ще важливіше – мати можливість не обирати.

Традиційно в Україні держава самоусувається від втручання у процеси працевлаштування жінок. Наразі більше ніж третина жінок у віці 25-34 роки в Україні економічно неактивні. Водночас лише 55% дітей відвідують заклади дошкільної освіти.

"Але для чого потрібно державі втручатись, якщо це свідомий вибір сім’ї та жінки зокрема, і їх особиста відповідальність, яку вони беруть на себе знаючи наперед задані умови?

Немає у держави можливості допомагати, розв'язуйте особисті питання самі", – риторика, яка наштовхує мене на роздуми про майбутнє України з третиною економічно неактивних жінок.

Держава в цій ситуації нагадує мені змію, яка кусає себе за хвіст.

На кожному кроці можна почути про важливість економічного зростання та відсотки такого зростання, які Україні пророчать світові прогнози, МВФ, іноземні та вітчизняні експерти, політики.

ВВП, кроки для довгострокового розвитку, нарощення темпів зростання, вплив світових економічних криз, геополітичні загрози й так далі до нескінченності.

Однак, ключове питання для економічного зростання країни це приріст населення.

Як стверджує автор книги "Злет і занепад країн. Хто виграє та програє на світовій арені" Ручір Шарма, зростання економіки залежить у рівній мірі від двох основних факторів: приріст трудових ресурсів та продуктивність, причому зменшення трудових ресурсів на один відсотковий пункт має наслідком уповільнення економічного розвитку теж в середньому на один відсотковий пункт.

За інформацією Європейської комісії, "жодного разу в історії не вдалося досягти економічного зростання без зростання населення".

За розрахунками Шарми, для економічного зростання країни населення повинно зростати щонайменше на 2% в рік.

Щоб забезпечити таке зростання держава повинна вживати заходи для збільшення народжуваності та залучення все більшої кількості населення до робочої сили шляхом: збільшення пенсійного віку, залучення трудових мігрантів та залучення жінок до праці.

Тобто, у двох з цих чотирьох кроків, необхідних для економічного розвитку, ключову роль відіграють жінки.

По-перше, збільшення народжуваності це завжди про вибір жінки мати одну, дві дитини чи може більше.

Але життєвий час обмежений. І жінки часто не готові навіть до другої дитини, бо немає для цього умов: хочеться встигнути попрацювати та реалізувати власні амбіції, а неможливість поєднання роботи й материнства змушує чимось жертвувати. І коли вже є одна дитина, вибір часто приймається на користь самореалізації.

Крім того, сім’ї, де працює тільки один, іноді просто не можуть фінансово дозволити собі мати другу дитину.

По-друге, жінки, які все ж таки наважуються і народжують навіть декілька дітей, зазвичай поставлені у такі умови, коли, не маючи можливості розділити з кимось догляд за дітьми, перебувають у вимушених декретних відпустках по 5-10 років, а іноді й все життя.

Державні садочки за дуже невеликим виключенням приймають дітей з двох повних років, а якщо дитина народилась у жовтні, то в садочок зможе піти у 2 роки й 11 місяців.

Кількість державних садочків зменшується. Особливо їх нестача відчувається у нових кварталах великих міст, що створює черги, хоч і "електронні". Тому навіть, коли дитині є 2 повні роки, це зовсім не гарантує, що дитина зможе відвідувати садочок, оскільки їй просто може не вистачити місця у садочку поруч.

Приватні садочки, користуючись ситуацією слабкої конкуренції з боку державних закладів, встановлюють непомірну оплату, більшу за середню заробітну плату по країні, а тому не по кишені більшості сімей.

Читайте також: Журналістка: Життя з кредитами – це, без перебільшення, корисний та цікавий досвід

Садочки та школи часто працюють з 8.30 до 17.00 не залишають жодних шансів мамі дістатись до роботи вчасно та працювати повний робочий день.

Трудове законодавство є негнучким та не передбачає віддаленої роботи, що не залишає шансів мамі, що працює самостійно планувати свій графік.

Жінка, яка наважується працювати та доглядати за дитиною одночасно, в тих умовах що є – це герой, яка робить це не завдяки державі, а всупереч.

Держава опікується економічними реформами та зростанням ВВП, переймає закордонний досвід та очікує на допомогу міжнародних партнерів, та чому вони не помічають, що у них відбувається "під носом"?

На звичайній кухні звичайної квартири, де жінка, зазвичай з освітою, працьовита, уважна, активна, відповідальна, допитлива, змушена завжди обирати: діти чи сім’я?

І не може собі дозволити поєднувати ці сфери свого життя та робити свій внесок у ВВП країни.

Я в жодному разі не закликаю жінок працювати, просто мрію про те, щоб жінка могла обирати: працювати чи присвятити себе сім’ї або не робити такий вибір, а держава нарешті визнала, що забезпечити стійкий економічний розвиток в країні з населенням, що зменшується і де жінки залишаються незалученими до робочої сили – неможливо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube