Коли на міжнародних форумах говорять про неймовірний потенціал України, цю галузь зазвичай не згадують, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко

Бо вона не є, висловлюючись сучасною політичною термінологією, sexy. Ніхто з-за кордону не скаже: розвивайте свій оборонно-промисловий комплекс, робіть його опорою, рушієм економіки. По-перше, це суперечить декларативній миролюбності будь-яких міжнародних заходів, а по-друге, кому потрібні повноцінні конкуренти в такій галузі? Україна й так, попри все, стабільно тримається в першій десятці експортерів зброї. Хто, крім неї, зацікавлений рухатися вгору в цих рейтингах?

Та й не в рейтингах, звісно, річ. За роки незалежності ми примудрилися хвацько продавати за кордон усі більш-менш варті уваги сучасні озброєння та залишити на 2014 рік армію у стані, подібному до деяких держав Африки, які ніколи не мали власного ОПК та озброювалися "подаянням" часів холодної війни.

Читайте також: Перший дивізіон ПКР "Нептун" у 2020 році піде "на золото"

Звісно, із початком війни чимало змінилося: оборонні заводи, більшість із яких, здавалося, годяться хіба що під знімальні майданчики для кіно про постапокаліпсис, запрацювали й почали видавати продукцію. Попри корупційні скандали, хронічне старіння активів, сполучення виробничими ланцюгами з російською оборонкою, у багатьох напрямах удалося досягти помітних успіхів.

Навіть таке "немодерне" завдання, як привести до ладу тисячі одиниць техніки, що іржавіли просто неба на базах зберігання, гідне окремого рядка в літописі. Але наші колишні "почтовые ящики" (так у радянські часи називали оборонні підприємства) не лише лагодили старе залізо, а й у міру сил модернізували військову техніку.

Утім, мало хто співає гімни нашому ОПК. Навпаки, його найчастіше згадують у контексті гучних скандалів, а політики (старі й нові) сприймають "оборонку" як тягар для бюджету. І в цьому стратегічний прорахунок: якщо в разі деескалації конфлікту на Донбасі Україна почне заощаджувати на озброєнні, наступна війна (у випадку з Росією цього аж ніяк не можна викреслювати) обернеться ще більшими людськими й територіальними втратами. І навпаки, сучасна добре оснащена армія – це найкращий гарант від зазіхань, ба більше, це шанс пришвидшити економічне зростання.

Нам багато розповідають про те, що треба показати успіхи в боротьбі з корупцією, і тоді нас накриє хвиля іноземних інвестицій. Із першою частиною судження годі сперечатись, а щодо закордонного капіталу є певні сумніви. Як ми бачимо з досвіду багатих на нафту колишніх радянських республік, брак демократії та наявність хабарництва не завжди ставить під сумнів багатомільярдні капіталовкладення. Згадані країни давно й істотно перевершили Україну за рівнем залучення інвестицій з-за кордону.

Читайте також: Ан-178 у Перу: гордий самтіник чи провісник зорі?

І поки іноземні компанії розмірковуватимуть над тим, чи варто вкладати в нашу економіку мільярди доларів, можна зайнятися конструктивнішою справою, аніж очікування реформаторського врожаю. Наприклад, розвитком оборонки. Досвід Швеції, Ізраїлю, Чехії, Туреччини вчить, що ОПК може бути не тягарем, а важливим елементом економіки, який працює на безпеку й оборону, створює робочі місця та має вагому частку в експорті. Усі ці уроки варті нашої уваги. Навряд чи хтось відверто ділитиметься рецептами успіху в такій специфічній сфері, однак наслідувати успішні приклади нам ніхто не завадить.

Зараз увесь світ перебуває на порозі нової гонки озброєнь: розвиваються технології, змінюється характер війн, хитаються позиції тих, кого за попередньої безпекової ситуації вважали недосяжним для ворожих атак. Донедавна мати достатньо винищувачів і бомбардувальників означало те, що у військовій термінології називається панування в повітрі. Із масовим виробництвом безпілотників виникли нові виклики, на які важко відповісти засобами ВПС і ППО минулого століття.

Нова доба у військових технологіях автоматично означає нові можливості для ОПК. Якщо вчасно вловити тренди на ринку озброєнь, то можна отримати стимул для економічного розвитку: розмістити замовлення на розробку й виробництво надсучасної техніки й обладнання, залучити ті компанії, які досі не ототожнювалися з ОПК, адже ІТ-галузь сьогодні за дуже багатьма напрямами могла би співпрацювати з оборонним комплексом.

Така значна кооперація за сприяння держави мусить дати ефект: ми маємо шанс захопити нові ніші на ринку (які ще не насичені провідними гравцями) і створити екосистему для зародження потужних холдингів – національних чемпіонів, що сьогодні в багатьох країнах є "китами", на яких тримається економічна стабільність.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube