MENU

"Не хочу брати участь у божевіллі", – журналістка, яка живе у США, розповіла, чому більше не купує дешевий одяг

3038 3

"Не хочу брати участь у божевіллі", – журналістка, яка живе у США, розповіла, чому  більше не купує дешевий одяг

Коли ми замовляємо в інтернет-магазині три пари штанів, маючи намір дві з них відправити назад, ми по суті дві нові речі викидаємо, пише у своєму блозі на НВ Тетяна Ворожко, українка, журналістка, яка живе у США, інформує UAINFO.org.

Коли я росла в Радянському Союзі, нова сукня чи светр у мене з’являлися раз на рік. Здебільшого мій гардероб був таким самим, як і в інших дітей — радянська текстильна промисловість різноманітністю не славилася. У 90-х роках, з появою човникової торгівлі, вибір став ширшим, але навіть за дешеві турецькі чи китайські речі доводилося віддавати значну частину зарплати.

У США мені важко пояснити, що в середині 90-х і на початку 2000-х, незважаючи на те, що я працювала спочатку репортером найбільшої газети, а потім — журналісткою та сценаристкою популярного телевізійного шоу, купівля нового пальто чи взуття була для мене великою подією. Дозволити яке собі я могла не часто. Та й робити це доводилося, зазвичай, на відкритих ринках, приміряти, стоячи на картонці, та приймати рішення про купівлю під сильним психологічним тиском продавців. Про повернення не могло йтися — як мінімум для мене.

Тому коли моя купівельна спроможність зросла і з’явилося більше можливостей, особливо після переїзду до США в 2007 році, я пережила період стрімкого поповнення гардеробу. Купувала як у торгових центрах, повертаючись із трьома-п'ятьма речами за раз, так і в Інтернеті, замовляючи з таких далеких країв, як Малайзія, Китай та Ізраїль. Але вже кілька років, як я повернулася до того ж стилю покупок, що був у моїх батьків, коли я росла: купую не більше півдюжини нових речей на рік, тільки те, що мені потрібно, і в магазинах. При цьому більше не купую дешевий одяг брендів, що спеціалізуються на так званій «швидкій моді».

Читайте також: Світлана Фус: У всьому світі шириться мода на безвідходні технології або zero waste

У цьому я значно відрізняюся від середньостатистичного американця, який купує 68 предметів гардеробу на рік — приблизно вп’ятеро більше, ніж у 1980 році. Більшість із них майже не носиться: американці, які брали участь в одному дослідженні, виявили, що 82% своїх речей вони жодного разу за рік не одягли. За іншими оцінками, до 20% одягу взагалі ніколи не використовується. І, за деякими підрахунками, на одного жителя США припадає 37 кг текстильних відходів на рік.

Ось причини, чому я не хочу брати участь у цьому божевіллі та повернулася до моделі шопінгу 20-го століття.

А ви бачите цю моду?

Великою модницею я ніколи не була. Однак у ті далекі часи, коли мода змінювалася раз на сезон, я певного моменту починала бачити тренди і купувала щось актуальне. Тепер, коли виробники одягу випускають нові колекції майже щотижня, для мене все це перетворилося на шум. Можливо, я просто старію. Але подумайте: навіть якщо ви витрачаєте час і гроші, щоб залишатися в тренді, хто взагалі знатиме, що цей смішний жилет — писк моди середини грудня? Схоже, що мода, яка раніше диктувала людям різного віку, що носити, перетворилася на захоплення підлітків, які впливають один на одного у соцмережах. Я не бачу зміни модних тенденцій на вулицях. Люди носять те, що носять. Я сумніваюся, що багато хто в принципі прагне залишатися модними, купуючи чергову футболку в Інтернеті. Я не стежу за інфлюенсерами в Instagram і вимикаю рекламу продуктів у своїй стрічці Facebook — у мене достатньо проблем із контролем своєї тяги до цукру.

«Швидка мода» руйнує довкілля

Постійне придбання та викидання речей створює величезний тиск на навколишнє середовище. Про вклад швидкої моди в деградацію екології останнім часом став говорити багато хто. Ось кілька фактів із дослідження Програми ООН з навколишнього середовища та Фонду Еллен МакАртур, опублікованих Світовим банком:

• Щорічно індустрія моди використовує 93 мільярди кубометрів води — достатньо, щоб задовольнити потреби п’яти мільйонів людей.

• Близько 20% стічних вод по всьому світу надходить від фарбування та обробки тканин.

• Із загального обсягу волокна, що використовується для виготовлення одягу, 87% спалюється або утилізується на звалищі.

• Індустрія моди є джерелом 10% щорічних глобальних викидів вуглецю — це більше, ніж усі міжнародні рейси та морські перевезення разом узяті.

• Щороку в океан скидається півмільйона тонн пластикового мікроволокна, що еквівалентно 50 мільярдам пластикових пляшок.

До речі, пожертвування благодійним організаціям не надто допомагає. Лише невелика частка старих светрів або взуття знаходить нового власника, пише видання Treehugger, що спеціалізується на екологічних темах. Річ у тім, що пропозиція значно перевищує попит: 28% американців колись жертвували одяг і лише 7% жителів країни його у них купували (за даними за 2018 рік).

Читайте також: Концепция zero waste: возможно ли жить без мусора?

Не дивно, що на 7,7 мільярда людей на Землі щорічно виробляється понад 100 предметів одягу. Африканські країни просять Захід більше не надсилати їм свої старі речі — вони хочуть розвивати власну текстильну промисловість і не займатися чужими відходами, які руйнують їхнє довкілля. Переробка одягу теж не вихід — у США у 2018 році було перероблено лише 14,7% використаного текстилю.

Думаю, що навіть якщо світова індустрія моди візьме паузу на 10 років, людству все одно буде що носити. Це дасть час на те, щоб розсортувати вже зроблені речі та хоча б частину їх зносити.

Рабська та дитяча праця

Починаючи з 1980-х років, більша частина текстильного виробництва перемістилася до країн з низькою вартістю робочої сили — Індії, Китаю, Бангладеш, Камбоджі та В'єтнаму. Сьогодні лише 2% одягу виробляється у Штатах порівняно з 95% у 1960 році.

У США та інших промислово розвинених державах майже зникли робочі місця у цій галузі, але, схоже, що людям, які їх отримали у бідних країнах, щастя це не принесло. Згідно зі звітом Міжнародної організації праці, близько 42% усіх працівників світової текстильної промисловості майже чи взагалі не мають соціального захисту, а 29% живуть у злиднях. Багато хто з тих 24,9 мільйона людей, які в різних частинах світу займаються примусовою працею, роблять це в текстильній промисловості. Організація Fashion Law, що спеціалізується на галузевих дослідженнях, підрахувала, що збільшення заробітної плати індійських робітників вдвічі дозволить їм вийти з бідності і при цьому додасть лише 20 центів до ціни футболки. Існують також дитяча праця та небезпечні умови праці. У 2013 році у Даху, Бангладеш, під завалами заводу загинули 1138 працівників. Коли текстильники протестували з вимогою підвищення зарплати в Камбоджі, трьох з них застрелила поліція.

«Та хоч долар», — сказала б я, якби компанія запитала мене, чи можу я заплатити на 20 центів більше за футболку, щоб працівники вибралися зі злиднів. Проте мене не питали, а зробили як споживача співучасницею цієї трагедії.

З купівлею одягу в Інтернеті теж покінчено

У мене був досить успішний досвід купівлі суконь для телевізійних ефірів в одному британському магазині. Проте майже щоразу, коли я замовляла щось в іншому місці, це доводилося повертати — не підходив розмір, колір був зовсім не таким, як на фото, або якість залишала бажати кращого. Як показало розслідування, проведене журналом Атлантик, у США багато з того, що ми повертаємо поштою, вирушає прямо на сміттєспалювальний завод, звалище або утилізується у якийсь інший спосіб — компаніям просто не вигідно оформляти повернення і знову виставляти річ на продаж. Коли ми купуємо три пари штанів, маючи намір дві з них відправити назад, ми по суті дві нові речі викидаємо.

Якщо замислитись, то магазини — ідеальне місце для купівлі одягу. Ви можете доторкнутися до тканини, побачити її справжній колір, подивитися, як ви в цьому одязі виглядаєте, а якщо річ вам не сподобалася, не потрібно їхати на пошту. Я не знаю, як американці, які вважали шопінг відпочинком, дійшли до того, що стали віддавати перевагу поїздці на пошту походу до магазину.

Є ще дві менш відомі переваги шопінгу в магазинах. По-перше, ви можете бути впевнені, що заплатите таку ж ціну і побачите ті самі предмети, що й решта. По-друге, найімовірніше, речі, які ви щойно здали назад, повернуться на вішалки, а не вирушать на сміттєспалювальний завод.

Але ж хочеться новенького

Я маю кілька способів оновити свій гардероб. Один з них — покласти в коробку речі, які «не викликають радості», як каже Марі Кондо, а потім повернутися до них за кілька років. Інший — обмінюватися речами, що ми робимо у жіночому колі нашої родини. Мене також цілком влаштовує, коли мені віддають речі, які колишнім власницям більше не підходять — так у мене з’явилося кілька улюблених суконь. Я теж віддаю деякі предмети гардеробу знайомим та незнайомим людям — наприклад, у групі Нічого не купуй у Фейсбуці. Ці групи організовуються в США за місцем проживання та дозволяють людям передавати речі, які їм не потрібні, своїм сусідам.

У нашій групі також є мандрівна модна коробка: кожна жінка, коли до неї переходить ця коробка, може взяти одну річ, що сподобалася, а замість цього покласти щось від себе, хорошої якості. Щодо речей мого сина, який росте, як бамбук, і нічого зносити не встигає, то у мене розроблена ціла система, що включає і продаж, і пожертвування конкретним людям.

І хоча моє відношення відрізняється від поширеного в США, воно не є унікальним. Як демонструє недавнє дослідження, з кожним роком все більше американців, особливо молодь і матері дітей до 16 років, переглядають свої звички, віддаючи перевагу покупці якісних речей, які служитимуть довго, а також купівлю та продаж одягу секонд-хенд.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Тетяна ВОРОЖКО для НВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини