Протягом останніх десяти місяців у нашій державі відбулися революційні зміни у свідомості українців. Єврореволюція вплинула навіть на затятих скептиків, які переконували, що в Україні вже нічого не зміниться. На жаль, не відбувається переродження в думках і поглядах чиновників, у владних структурах змінилися лише обличчя.

Старі підходи, корупція, відкати, беззаконня, продаж посад продовжують процвітати. Високопосадовці не можуть зрозуміти, що ми не хочемо жити, як раніше. Адже старі підходи зруйнували економіку, правоохоронну систему, виконавчу владу, самих людей.

Пора зрозуміти, що без змін ми не збережемо Україну, у нас заберуть землю, надра, воду, людей. Процвітатиме безперспективність і деградація. У цих умовах еліта країни має відповідати перед нинішніми та майбутніми поколіннями за збереження цілісності держави. Еліта має формулювати порядок денний для політиків і примушувати їх реалізувати суспільно важливі завдання. Якщо вони не змінять своє ставлення до України, вони також не матимуть майбутнього, за ними прийдуть, як сьогодні прийшли в Донецьку і Луганську. Чи хочете ви цього? Ні!? То дійте, робіть щось, щоб запобігти таким наслідкам.

Як засвідчили останні події на сході України, державної влади в нас фактично немає. Масштабні зміни влади протягом останніх 20-ти років призвели до того, що серед чиновників працюють найгірші серед представників цього класу людей. Інкасаторська державна система зробила із них доволі вправних касирів. Нами керують не люди, які самі себе зробили, а люди, які купили посади, яких пролобіювали.

Україні доведеться відвойовувати своє місце під сонцем (зокрема, у світовому розподілі праці) в умовах жорстокої конкуренції. Нам потрібно сформувати свою унікальну пропозицію.Європа після Другої світової війни відбудовувалася завдяки плану Маршала (тобто завдяки американським кредитам, які було видано на багато десятиліть європейським державним та приватним компаніям під державні гарантії). Для України потрібен свій план відродження держави. Нам потрібні лідери на кшталт Аденауера, Черчіля, де Голля. Питання стратегії розвитку економіки нашої держави, її пріоритетів не менш важливе ніж питання вибору напрямку, куди нам рухатися — у Європу чи в інші союзи.

Програма розвитку економіки має стати національною ідеєю. Ми з моїми однодумцями-науковцями досить довго обговорювали концепцію економічного розвитку України і дійшли висновку, що економічна соціальна і політична цілі (досягнення ВВП на одну людину 20 тис.дол., збільшення середньої тривалості життя на 10 років, входження країни до двадцятки найбільших країн світу) можуть бути проголошені, як програма 20-10-20 для забезпечення підтримки населення реформ. Тоді люди знатимуть, для чого їм сплачувати податки, обмежуючи при цьому задоволення власних потреб, чому їм не підвищують пенсії, зарплати. Вони знатимуть, що їхні діти житимуть у розвинутій країні. У 90-х роках Польща і Україна мали майже однакові ВВП. Сьогодні внаслідок «шокової терапії» поляки в рази заможніші та успішніші, ніж ми.

Приклад післявоєнної Японії демонструє можливість використання технократичної економічної ідеї про найвищу конкурентоспроможність, як загальнонаціональної мети. Зовнішня окупація у свідомості населення була нівельована економічною успішністю, прагненням до першості у світі без імперії та війни.Не менш цікавим є приклад Південної Кореї того ж періоду. Прагнення населення до об’єднання двох розділених частин країни перетворилось на енергію підтримки економічних реформ.

Україні необхідна дискусія щодо довгострокової стратегії розвитку економіки та плану, як увійти протягом 20 років до двадцятки найуспішніших держав світу. У багатьох із нас може виникнути недовіра і скептицизм до такої надзвичайно високої цілі та можливості її реалізації. На це я б хотів відповісти словами Лі Куан Ю, колишнього прем’єр-міністра Сінгапуру, який за 30 років із нікому не відомого острова-міста зробив одну із найуспішніших країн у світі — Сінгапур. Він казав, що те, що виявилося можливим у Сінгапурі, 100% можливо в колишньому СРСР. На відміну від комуністичної системи, росіяни, українці — не тілюди, яких можна викинути на смітник історії.

Лєшак Бальцерович, головний фундатор польських реформ, навів свій короткий перелік умов успішного реформування України. Для цього необхідно «розробити програму реформ, створити команду, видати політичний мандат і починати швидко рухатися вперед. Програма має бути комплексною. У цій програмі має бути обов’язковий елемент, який необхідно показати людям, — у їх житті буде все менше відчуватися присутність держави… Хороша програма — це не листок зі списком окремих галузевих програм, а великий єдиний комплекс. Коли ми почали впроваджувати реформи в Польщі, для мене це було найважливішим принципом: уся економіка, а не сто окремих програм. І рівні принципи гри для всіх. Вільні ціни для всіх. Демонополізація всіх галузей. Відкриття зовнішнього світу для всіх. Правова держава для всіх. Інакше вам не пощастить…».

Вирішити проблему швидкого розвитку за останні 60 років вдалося небагатьом країнам у світі. Це насамперед Японія, Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Китай. Декілька європейських країн: Португалія, Іспанія, Фінляндія, Ірландія, — у визначені періоди продемонстрували також значний ріст, який дав їм змогу наздогнати сусідів по ЄС.

В України є всі шанси провести швидкі успішні реформи. Я переконаний у тому, що ми це зможемо зробити і у нас для цього є всі ресурси. І найголовніший ресурс — велике бажання українців жити в заможній, успішній, європейській державі Україна. Вірю, що цього разу у нас все вийде!