Історія про те, як сильно наші хлопці хочуть жити
На початку осені, на базі одного з батальйонів, до мене підійшов боєць і сказав:
- Пані, а в підете зі мною в кіно?
Я засміялась, але погодилась. На наступний день мене вже там не було. Телефонами ми не встигли обмінятися, але я періодично згадувала його. Чи живий? Чи все добре? Згадувала як і кожного, кого знала з тих, хто на Сході.
Сьогодні о 8 ранку мене розбудив телефонний дзвінок.
- Привіт, це ..... . Ти мені винна похід в кіно. Завтра буду в Києві по ротації. Вибирай фільм.
А я піду. Я ж обіцяла.
Ні, це історія не про любов. Це історія про те, як сильно наші хлопці хочуть жити. Про те, як навіть там, на Сході, вони залишаються людьми.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
