Розривання пуповини з Москвою - болісна операція, але я вірю, що ми впораємось.

Чорні круки самовіддано кружляють над нами, намагаючись будь-що зупинити вільний похід на Захід, туди, де ми були віддавна. Кремлівська агентура не спить і кидає в бій свої останні запасні легіони. Тих, хто тихою сапою усі останні роки працював на нищення іміджу України, на приниження нашого народу в очах світу. Працюючи на теренах науки, вони залишалися в тіні, не виступаючи перед ширшими масами, але завше мали за мету не допустити розриву пуповини з Москвою та показувати нас як страшних злочинців, яким не місце у Європі.

У Москві добре розуміють, що коли антиукраїнські матеріали будуть публікуватися лише російськими і деякими українськими вченими, реакція Заходу буде квола. Інша справа, коли до цього заняття підключити зарубіжних науковців. Таких, як відомі уже самовіддані борці з українським націоналізмом і антисемітизмом, але водночас тотально сліпі на російський шовінізм і антисемітизм Джон-Пол Химка і Тарік Сіріл Амар. Ці два персонажі з натхненням ширять свої фантазійні вигадки про український націоналізм. Правда, чомусь їх ніколи не цікавив ані румунський, ані угорський, ані польський націоналізм. Вочевидь, вони Леніна не читали, який різко розрізняв націоналізм державних і поневолених націй.

А щоб діло їхнє не пропало, ця парочка плекає юну зміну. Таким ото чином і вигулькнув Гжегош Росолінський-Лібе. Нагадаю, що цей «учений», приїхавши в Україну з лекціями, вкрив себе скандалами через власну нефаховість. Людина, яка зібралася читати лекції студентам, була ніким у науковому світі - без наукових титулів та монографій.

За словами директора Центру польських та європейських студій НаУКМА Олени Бетлій, «деякі з цих лекцій виявилися звичайними захистами дослідницьких проектів (що годиться для дослідницького семінару, але недостатньо для публічної лекції), в результаті ці заходи привабили мало людей». Та й не дивно, бо назва однієї з лекцій була «Український фашизм, німецький націонал-соціалізм, радянський комунізм і питання етнічного й політичного насильства в Західній Україні». Тобто рівень цього «науковця» зрозумілий, якщо він вважає, що українські націоналісти сповідували ідеологію італійського фашизму.

Не гребував товариш Лібе і фальсифікатом: демонструючи фотографії з львівського погрому, накладав на них... міліцейські посвідчення ОУН. З таким самим успіхом можна було накласти й візитку Яроша. Бо потім ці посвідчення зникли, і для друку Лібе їх не надав. На жодному з фото нема людини у формі. Але авжеж: погром організувала українська міліція.

А от Амар, про якого йшлося вище, мій персональний троль, який намагався атакувати мене як на презентаціях у Львові та в Нью-Йорку, так і на теренах «Фейсбуку». Зверну увагу на одне зі звинувачень на мою адресу. Воно дуже характерне як для путінського буревісника. Амар закидає мені, що в романі «Танґо смерті» я називаю совєтські окупаційні війська, що зайняли Західну Україну, «росіянами». Це, мовляв, несправедливо, бо ж у Червоній армії були також українці.

Дивно, що американський професор раптом так розхвилювався за світлий образ росіян. А при цьому ніколи не протестував, коли майже у всіх американських фільмах про війну теж фігурували росіяни. А може, він не чув про фільм «Русскіє ідут»?

А як бути з тим, що в німецькій армії служили румуни, італійці, угорці і росіяни? Не можна писати нічого про «німецьку армію»? Чи називати її «інтернаціональною»? Днями стали відомі імена цілої псевдонаукової агентури Кремля, яка вибухнула розпачливим «Відкритим листом науковців та експертів з України щодо так званого антикомуністичного закону» зі проханням не підписувати закон про декомунізацію.

Якщо уважно проглянути цей довжелезний список підписантів, то можна зауважити, що серед докторів і професорів, частина з яких звичайні самозванці, є й лектори, асистенти, аспіранти, дослідники, ба навіть студенти і люди взагалі без наукових титулів. Тобто зібралася собі така весела компанія, уся вага якої в кількості. Бо даремно там шукати такого відомого історика й автора ґрунтовних досліджень з історії України, як Тімоті Снайдер.

Гадаю, саме Химка й Амар і є справжніми авторами звернення, яке один до одного збігається з їхніми провокаційними і наклепницькими статтями.

Дивно, що навіть у такому невеликому тексті вони вдалися до брехні й перекручень історичних фактів. Нема жодних доказів того, що ОУН «брала участь в єврейських погромах в Україні», але ж так важливо товкти воду в ступі.

Або ось читаємо про фракцію Мельника, яка «співпрацювала з окупаційним режимом впродовж усієї війни». Співпраця ця була дуже цікава - німці розстріляли тисячі мельниківців, включно з письменниками Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Іваном Ірлявським та багатьма іншими.

Далі автори звернення вдаються до абсолютного безглуздя, застерігаючи, що «намір назвати весь радянський період окупацією України може мати несправедливі та непередбачувані наслідки», бо, мовляв, кожен дослідник цього періоду «може бути засудженим».

Так, ніби у нас бодай когось із науковців уже засудили. А те, що «період правління Горбачова» був прогресивним, жодним чином не заперечує твердженню про окупацію. Адже у кожній окупації завше можна знайти і якісь прогресивні риси. Хіба ми не чули компліментів на адресу Гітлера від Путіна і Лукашенка? Де тоді були усі ці стурбовані аспіранти?

Звідки взялося побоювання, що «людей, які вважають перемогу над нацистською Німеччиною однією з найважливіших історичних подій», хтось збирається «залякувати чи змушувати почуватися вигнанцями»?

Ми маємо й досі терпіти комуністів, які завжди були зрадниками і маріонетками Кремля? Маємо поклонятися їхнім ідолам? Комуністи принесли Україні куди більше зла, ніж нацисти, бо жертв незмірно більше. Списки розстріляних комуняками українських інтелектуалів сягають за добру тисячу, інтелігенції було знищено сотні тисяч. А ще більше українців загинуло в комуністичних концтаборах. На комуністах лежить відповідальність за Голодомор, за знищення поляків у 1930-тих роках, за єврейський Голокост, розпочатий ще в 1930-тих роках, а завершений на початку 1950-тих, за геноцид кримських татарів і греків під час останньої війни.

Але про це агенти Кремля чомусь мовчать. Вони не помічають російського фашизму, бо не за те їм платять. Вони не стурбовані репресіями російських окупантів проти кримськотатарського народу. Не цікавлять їх тисячі загиблих українців від рук московського фюрера. Розривання пуповини з Москвою - болісна операція, але її пройшли країни Прибалтики ще в 1991-му році. І я вірю, що пройдемо і ми. Закон має бути підписаний.