Драматична і повчальна історія зі щасливим кінцем. Взято з життя (без прізвищ) про забудовника та громадськість.

Окрилений перемогою Революції гідності київський бізнесмен N мав наполеонівські плани. Збирався збудувати цілий житловий та офісний комплекс без хабарів! Він свято вірив у непорочність нової київської влади, бо вперше в житті узгодив проект без доплат на офіційно відведеній під забудову ділянці землі.

Фантастика – мрії збувалися! На майданчик вже заїхала техніка, відділ продаж почав розміщувати рекламу, підприємець взяв свій перший кредит...

І тут прийшли «вони». Спочатку він не запідозрив нічого лихого – адже то були не «бики». Навпаки, справжні інтелігенти в окулярах і випрасуваних костюмах. Представники громадськості – він, як дурень, запросив їх до офісу і навіть кавою напоїв.

– Будете платити нам, – без особливих вступних промов з порога заявив «інтелігент», – Інакше вже завтра у вас починаються проблеми. Плакати, пікети, вимоги – тепер з народом рахуватися треба.

– Чекайте, панове, на одному ж Майдані стояли, – спробував апелювати до совісті і громадянської позиції він, – Та й з документами у мене все ОК.

– Кличку не сподобається, якщо у нього в місті з'явиться ще одна гаряча точка – ваш будівельний майданчик, – безапеляційно заявив другий «активіст», – Це я вам як політтехнолог кажу, адже скоро вибори. Краще за все вам заплатити – ми дорого не берем.

– Тобто ви тепер моя «криша»? Як у 1990-х?

– Громадська криша, а точніше дах, – сказали як відрізали активісти.

Плата за спокій була не така щоб непідйомна, але образлива, як ляпас, мов плювок. Але він платив кілька місяців, а будівництво йшло. Аж раптом на далекий спальник, де відбувалося все це дійство добралася група «громадських активістів» з іншого району. Цього разу без інтелігента в окулярах, але такі ж підкреслено ввічливі. Пояснивши наслідки, вони зажадали грошей.

Що зробив наш бізнесмен-забудовник?

Правильно, ми ж усі родом із 1990-х. Він подзвонив першій «громадській криші», тобто даху. Мовляв приїжджайте на стрілку, пардон, на громадські дебати, і вирішуйте.

Приїхали. Перетерли, тобто подискутували. Добазарились. Приходять в офіс і заявляють – платити будеш обом...

І – дивно, але бізнесмен знову погодився! Запропонував прийти завтра за грошима на двох, на дві бригади.

Так би і продовжувалась ця чудесна постреволюційна історія, якби підприємець на віднайшов загублену під столом свою гідність. Він подзвонив і написав заяву до прокуратури (не скажу якого рівня, бо вирахують, а права описувати це мені не дали).

У результаті загребли усіх громадських активістів за шантаж і здирництво.

От така чудова київська повчальна історія зі щасливим кінцем. І я там був, мед-пиво пив, по губах текло, а в рот не попало. Всі асоціації, які виникають у читачів, – випадкові і я за них відповідальності не несу.