Головна тема вчорашнього, 31 серпня, дня в Україні – сутички під стінами парламенту за участі протестантів проти ухвалення змін до Конституції, пише в своєму блозі на «Новому часі» політолог Олексій Гарань.

Кульмінацією, як ми знаємо, став вибух бойової гранати. Як на мене, це або провокація, або ситуація вийшла з-під контролю організаторів протесту, чому вони й самі посприяли, опинившись в перших рядах тих, хто атакував правоохоронців. Вже з'явилися версії, згідно з якими подібний результат вигідний владі, проте я з такою думкою не згоден. Звичайно ж, після подібних подій люди хочуть більшої стабільності, і це може якимось чином зіграти на руку чинній владі. Сьогоднішня ситуація, швидше за все, викличе осуд дій провокаторів з боку суспільства, а не його радикалізацію.

Однак пролита кров не є плюсом для влади. Зіткнення і кров біля Верховної Ради не зміцнюють її позиції. Більше того, я не виключаю, що до цього можуть бути причетні спецслужби РФ. Ми прекрасно знаємо, як підлаштовуються політичні провокації. Кагебісти, НКВСники і їх прямі спадкоємці ФСБшники цілком могли б організувати подібне.

Ми повинні усвідомлювати, кому це вигідно. А вигідно це, насамперед, Москві.

При цьому варто відзначити, що побоювання і критика протестувальників щодо особливого режиму місцевого самоврядування для окремих районів Донецької та Луганської областей цілком обгрунтовані. Адже внесення цих поправок може створити загрозу подальшої легітимації і сепаратизації колаборантів. Більш того, це нав'язано Україні ззовні, точніше – з Росії.

Від нас, м'яко кажучи, не зовсім справедливо вимагають виконати свою частину зобов'язань (і навіть перевиконати), у той час як РФ і колаборанти продовжують саботувати виконання домовленостей. Це викликає неприязнь українського суспільства, чим, безумовно, користуються і політики. Особливо напередодні місцевих виборів, коли за рахунок експлуатації болючих тем дуже легко підняти свій рейтинг.

Аргументація президента інша: він говорить, що ми змушені йти на подібні кроки, оскільки потрібно виграти час і зберегти санкції проти Росії. Для цього, в свою чергу, необхідне виконання Мінських угод.

Очевидно, що в другому голосуванні щодо змін до Конституції буде досить непросто набрати 300 голосів народних депутатів, які підтримають відповідне рішення. Згідно з Мінськими угодами, ці зміни повинні бути прийняті до кінця поточного року. У нас є час для того, щоб подивитися, як будуть розвиватися події. Якщо Росія буде зривати угоди, відбудеться ескалація бойових дій, а колаборанти проведуть свої псевдовибори, тоді, можливо, мінський процес припиниться і не буде ніякого другого голосування.

Ми повинні уникнути дестабілізації ситуації в Києві насильницькими методами, тому що це лише зіграє на руку Путіна. Громадяни можуть тиснути на своїх політиків мирними методами, і до другого голосування ще є час.

Загрози, звичайно, зберігаються. Я не заперечую, що ця частина Мінських угод була нам нав'язана. Більш того, зміни в Конституцію повинні писати насамперед самі українці. Але як діяти в подібній ситуації? Просто вийти з мінського процесу? Я думаю, що це не вихід. Ми потребуємо допомоги західних партнерів, насамперед економічної.