Я їхав у свою поїздку з метою зрозуміти це. Не просто подивитись на красиві міста, а зрозуміти: чому в них так, а в нас інакше? Чого нам не вистачає? Що ми робимо неправильно? І привезти цей досвід додому. Тому я звертав увагу не на загальну картину, а на деталі. І спілкувався з людьми.

І мені здається, я знайшов відповідь. 

Різниця між нами в головах. Вона не у чистіших вулицях, не в акуратніших парках, не в велодоріжках чи автобусах. Це все - вже похідні цієї внутрішньої різниці. Зовнішня атрибутика. Але не більше. 

Всі знають фразу "Хочеш змінити світ на краще - почни з себе." І я спробував розгорнути її в кілька основних пунктів. З чого саме треба починати? Що найважливіше? Ці пункти, насправді, дуже прості і очевидні, коли про них говориш, але вони стають надзвичайно складні, коли намагаєшся їх втілити, будучи громадянином і мешканцем України. 

Найперше, що впадає в око "нам", коли ми приїжджаємо до "них", - це ввічливість і привітність. І це всюди, на кожному кроці. В транспорті, в магазині, на дорозі. Тебе пропустять, а не намагатимуться проскочити, якщо ти переходиш дорогу, тобі скажуть "перепрошую", якщо ти (!) зачепиш когось на тротуарі, тобі побажають гарного дня, коли ти купиш хліба в магазині. І це не тому, що це привітне побажання - підступний маркетинговий хід клятих капіталістів! Ні! Це щиро! Вони справді бажають вам гарного дня! Навіть якщо ви передумали купити хліб саме тут. Наш спотворений "рускєміром" мозок не може повірити, що таке можливо. Ми всюди бачимо хитрість, підлість, вигоду. Це жахливо! В перші дні я сам відчував цю свою "ущєрбнасть".

Постійно боявся, шо мене можуть надурити, обікрасти... Але так нічого такого і не сталось, аж поки я не приїхав в культурну столицю України Львів і мені в маршрутці якийсь дядько не заліз в кишеню. Чого очікував - те й отримав. 

Отже, перше: будьмо ввічливими і привітними. Щиро. Коли виникає якась потенційно неприємна ситуація - агресивна реакція тільки все погіршить. Вона спровокує таку ж реакцію й у іншої сторони, і як наслідок все закінчиться обміном образами і матами в кращому разі або скандалом чи бійкою в гіршому. А для чого? Можна просто усунути конфлікт ще до того, як він виник, і піти далі. Звучить легко. Насправді, це важко зробити людині, яка виросла в інформаційній окупації рускєміра і радянської системи. Але ж зміна світу починається саме у Вашій голові. 

Друге - це взаємодовіра. Тут справжня прірва! В нас рівень недовіри в середині соціуму зашкалює! І це не дивно. Ми звикли, що в нас кожен на кожному кроці хоче тебе намахати. Недоважити, продати зіпсуте, обрахувати... І людина ніби постійно перебуває в стані війни всіх з усіма. Важко бути довірливим в цій ситуації. Але ця ж людина сама при першій можливості чинить так само! Підфарбує машину, щоб приховати подряпину, яка почала іржавіти, переклеїть термін придатності на ковбасі в своєму міні-маркеті, додасть зайвих 40% до ціни, якщо конкуренція невелика... Щоб це замкнене коло розірвати - треба знову ж таки почати зміну світу з себе: не дуріть інших і довіряйте людям. Спочатку в наших реаліях це дуже складно. Повірити, що ці помідори продаються дешевше, бо це справді рекламна акція, а не скидання неякісного товару - мені навіть в Голландії спочатку було важко. Але в якийсь момент буде пройдено критичну точку неповернення і прогрес піде лавиноподібним темпом! Спочатку якось ніби само по собі очиститься ваше найближче оточення, в цьому мікросередовищі довіряти і не обманювати буде легше. А потім в якийсь момент фраза "Україна - це Європа" якось непомітно стане не такою вже й абстрактною. 

Довіряйте людям. Не обманюйте себе й інших. 

Ще дуже помітною різницею є те, про що я вже не раз писав: вони не паряться дурницями. Не влаштовують мегасрачу за побілені вапном бордюри, бо набагато важливіше, щоб ті бордюри були. Вони працюють над коренем проблеми. Кожен займається своєю справою і не розказує іншим у інших сферах, що і як ті мають робити. Це просто неефективна трата часу. І тут теж спрацьовує довіра. Система побудована так, що якщо якась людина обрана чи назначена контролювати якусь сферу - вона за замовчуванням експерт у цій сфері. Відповідно нікому і в голову не приходить вчити її робити свою справу. Тому, як написали колись на своїй машині хлопці з "Перкалаби", - попускаймоси. 

Не вірте міфам, що українці - це такі неустанні бджілки, які тяжко працюють, а десь в Швейцарії чи Голландії живуть нероби, які лише розслабляються і отримують задоволення. Вони теж дуже багато і тяжко працюють. Кількість наших свєт, коли робити - гріх і треба випити з кумом по 50 грам замість роботи, їм навіть не снилась! Але перед тим, як щось робити, вони довго і детально планують, як ефективніше з цим справитись, витративши мінімум ресурсів і отримавши максимум результату. А ще фундаментальна різниця є у нашому і їхньому підходах до роботи: вони роблять будь-що з метою досягти результату, тоді коли ми - продукти рабської системи рускєміра - звикли робити все для галочки. Щоб лиш догодити начальству, здати і забути. Тому спочатку думайте, а потім робіть. І не для когось, а для себе.

І останнє. Не шукайте собі кумирів. Немає ніде нічого ідеального. Ні в Німеччині, ні в Канаді, ні у Франції. Там теж живуть люди з плоті і крові, в них теж купа побутових проблем, і переважно вони не сильно відрізняються від наших. Кредити, компослуги, освіта дітей... Тому не варто розвивати свій комплекс меншовартості і тупо копіювати все підряд, що працює у них. Бо воно не обов'язково працюватиме у нас. Користуйтеся своїм розумом, керуйтеся своїми інтересами і можливостями - і ми зможемо побудувати таку Європу, що до нас будуть їздити вчитись. Зрештою ми ж - центр Європи в буквальному сенсі;) 

Закінчити хочу коротким віршем, який ще півтора століття тому написав Тарас Шевченко. Бо, на жаль, з того часу ще надто багато його послань так і залишилось непочутими нами. 

Не завидуй багатому,
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові - 
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному,
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо та тихо,
Як у раї, - а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе,
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі. 

Дякую за увагу.