Мій Майдан не закінчився, пише в своєму блозі на «Новому часі» громадський діяч Сергій Кошман. Поки в мене не виходить, навіть якби я сильно захотів. Дотепер прокидаюся рівно о 3:30 практично щоночі. Коли в 3:39, коли в 3:34. Пам'ять поступово затирає образи. Але в нас є запах. Кажуть, запах тримається десь в нейронах найдовше.

2010. «За кого будемо голосувати?» – «Я не можу за Тимошенко. Ну, чесно. Хрещена мама українського популізму та корупції, газова королева, хіхікає з Путіним над президентом України. Без варіантів!» – «Так, а що ти пропонуєш, за Януковича? Ти сам себе чуєш? За Януковича?» – «Ну, тоді нумо проти всіх» – «А сенс? Все одно голос піде» – «Я не знаю» – «Я теж. Але точно не за Тимошенко. З нею все зрозуміло. Це важко, але, мені здається, Україна має пройти щеплення Януковичем».

Осінь 2013. «Чому не підписав?» – «Це не так важливо. «Сім'я» зробила вибір. Причини – це друге питання. Що сказав Путін Януковичу, не має значення. Треба виходити» – «Ти віриш, що вийдуть люди?» – «Не дуже. Повторення 2004 вже не буде. Та й яка різниця?! Особисто ти проковтнеш?» – « Ні» – «Не знаю, що буде. Але щось буде. Або Білорусь Лукашенка, в кращому випадку» – «Коротше кажучи, давай сьогодні ввечері, годині о 19:00, біля стели. Там не так багато людей, але поступово виходять. Вчора вже були. І позавчора. Подивимося».

Потім були побиття, розгони, розстріли, втеча Януковича і його «сім'ї», анексія Криму, вторгнення на сході, війна та тисячі загиблих. Ми пройшли через багато хвиль радикалізації, пролили ріки крові та сліз. Ми проголосували за Порошенка. Абсолютно випадково. Так збіглося. А могли і за Кличка від стресу. Після першого туру мир не настав. Закономірно. Але він старається. Це видно. Він теж дуже хоче миру в Україні. Все інше, схоже, не дуже. Або не вміє. Або команда гнилувата та дурнувата. Інакше я б не прокидався о 3:30. Організм не обдуриш. Трохи зачекати. Й історія все розповість.

Великі у нас виклики. Величезні. Ми зобов'язані один одному допомагати. Інакше не виживемо. Головне не забувати. Річниця Майдану – це чудовий привід згадати все. Все до найдрібніших подробиць. Й імена загиблих. І заради чого все це було.