Все має свій початок...

Я не спілкувався з Юрієм Сергеєвим з часу нашої зустрічі в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку в грудні 2015 року. Тому не можу знати причин, які спонукали його зробити оголошення про вихід на пенсію.

Абсолютно очевидно, що в творчому плані Юрій Сергеєв не схожий на пенсіонера - адекватне, свіже, елегантне мислення, відточена до максимуму професійна майстерність, впізнаваність і навіть популярність. Ніщо не свідчить про те, що до виходу на пенсію його міг схилити стан здоров'я (про це, звісно, рідко говорять вголос, але світ настільки вузький, що і приховати щось було би дуже важко).

Отже, найбільш вірогідно, це щось інше.

Можна припустити, що провівши понад 10 років поза межами України Юрій Сергеєв не зміг «влитися» в життя української політики. Або не сприйняв правила гри. Або не захотів грати в ігри під орудою людей, чиї професійні, а головне - моральні якості, нижчі, ніж його особисті.

Юрій Сергеєв людина дуже недурна, а в цьому випадку краще навіть сказати - дуже розумна. Тому, цілком можливо, він і не чекав, поки його долю вирішать кілька пацанчиків, які під орудою відвертого бариги вдають з себе зовнішньополітичних стратегів: припускаю, що він міг створити собі який-небудь «запасний аеродром», на якому за певний час благополучно та безпечно приземлиться.

А може бути, що йому банально нічого не запропонували. Жодної посади. А могли навіть і не запросити на розмову про його майбутнє. Просто проігнорували. Це тепер нормально в нашій зовнішньополітичній системі - не назвали ідіотом за сумлінне виконання обов'язків - і вже добре. Такі тепер часи. Зрештою не Сергеєв перший. Непотрібними на службі впродовж останніх двох років виявилися щонайменше пару десятків професійних послів (хоча і замінити їх, як виявилось, теж нормально не змогли). Особливо непотрібними, однак, виявляються ті, хто все життя залишався не чиїмось «представником» на державній службі, а хто просто, щиро і самовіддано працювали на ідею чи за ідеали. Людей, які не лише знають різницю між «служити» і «прислужувати», а тим більше, які організовують за цим принципом свій робочий простір, тепер серед діючих дипломатів можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Та зрештою, це і не важливо - чому Юрій Сергеєв вирішив піти.

Важливий інший висновок - такі люди, як Сергеєв, нині не потрібні на державній службі. Те, що прийнято в силу звички називати українською владою, не відчуває потреби у професійних послугах таких людей. Їх не цінують, їх не бережуть, за них не тримаються. Це, до речі,одна з причин, чому нинішня влада і сама довго не втримається, - розумних відданих справі людей в ній стає щодня менше, а ось невсипуще око різних «смотрящіх» чи вже «увідівших» пильнує ще більше. Отже влада хоче красти, як завжди або й більше, але не добирає людей, які були би здатні забезпечити розвиток. Це, звісно, абсурд.

Тому Юрій Сергеєв цілком слушно повторив філософську сентенцію - все має свій початок, і все має свій кінець.

Це, звісно, не кінець біографії та робочої діяльності Юрія Сергеєва. Навіть пропозиція Майдану закордонних справ залишається в силі.

Але це кінець епохи. Добігає кінця період безвідповідального непатріотичного владарювання та політики. Дехто називає її олігархатом, хтось другою українською республікою.

А далі - все лише тільки починається.