Думаю, всі ще добре пам'ятають певну ейфорію, пов'язану з формуванням останнього уряду та підготовкою і прийняттям його програми.

Ця ейфорія вочевидь не була пов'язана з персоналіями - рівень довіри до них ніколи не дорівнював Говерлі, не кажучи вже про Джомолунгму. Її причини слід шукати скоріше в пост-Майданному піднесенні суспільства. Вірили не стільки в таланти нових урядовців, скільки в міжнародну підтримку і фінансову допомогу, в нові можливості співробітництва між урядом і громадянським сектором, контролю з боку громадськості, ЄС, МВФ тощо.

На цій хвилі в жовтні 2014 року було прийняте нове антикорупційне законодавство, що вселило певні надії на подолання корупції, а завдяки цьому і на вирішення багатьох проблем, насамперед в політиці та економіці, соціальній сфері.

Після цього був перший тривожний дзвіночок - Кабінет Міністрів взяв антикорупційну паузу майже на півроку.

Далі, починаючи з кінця березня 2015 року, ним прийнято понад 20 постанов і розпоряджень з питань боротьби з корупцією. За кількістю це своєрідний рекорд: так багато нормативно-правових актів з цих питань протягом короткого періоду не приймав жоден український уряд. Але, як покажемо далі, зміст не обманює: цю "каторжну" діяльність в антикорупційній сфері і сучасники, і потомки навряд чи оцінять по заслугах.

Немає сенсу писати багато слів. Достатньо навести лише перелік урядових актів. Лише кілька з них тією чи іншою мірою спрямовані на імплементацію положень нових антикорупційних законів. Інша "антикорупційна" робота уряду протягом року була спрямована на свідоме затягування початку діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Про це говорять самі за себе як назви більшості прийнятих актів, так і ліниві відстані між датами їх прийняття:

- Деякі питання відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Постанова від 25.03.2015 № 170

- Про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 22.04.2015 № 387-р

- Про визначення особи до складу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 27.05.2015 № 557-р

- Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань забезпечення функціонування НАЗК. Постанова від 27.05.2015 № 376

- Про затвердження складу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 05.06.2015 № 581-р

- Про внесення змін до Положення про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Постанова від 17.07.2015 № 485

- Про внесення змін до Положення про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Постанова від 12.08.2015 № 578

- Про зміну складу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 28.08.2015 № 862-р

- Про зміну складу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 21.09.2015 № 951-р

- Про внесення змін до Положення про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Постанова від 23.12.2015 № 1072

- Про проведення повторного конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Розпорядження від 25.12.2015 № 1379-р

- Про внесення зміни до пункту 2 Положення про проведення конкурсу з відбору кандидатів на посади членів НАЗК. Постанова від 02.03.2016 № 144

- Про проведення повторного конкурсу з відбору кандидатів на посаду члена НАЗК. Розпорядження від 02.03.2016 № 146-р.

Згадаймо, закони, якими було передбачено створення НАЗК і НАБУ (Національного антикорупційного бюро України) були прийняті в один день - 14 жовтня 2014 року. Керівництво НАБУ було призначено через аналогічний конкурс майже рік тому, так само через конкурс були призначені десятки детективів, і бюро працює вже четвертий місяць, маючи для цього всі (чи майже всі) необхідні засоби. Уряд мав до створення НАБУ посереднє відношення - як виявляється, це добре.

НАЗК ж, за створення якого уряд відповідав безпосередньо, так і продовжує існувати лише на папері. Немає ні п'ятого члена, ні голови, ні працівників апарату, ні всіх необхідних документів, ні приміщення, ні засобів зв'язку. Відтак, НАЗК не має можливості перевіряти та контролювати декларації і вести моніторинг способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, аналізувати стан запобігання та протидії корупції, розподіляти бюджетні кошти, виділені на фінансування статутної діяльності політичних партій тощо.

За певними ознаками схоже на те, що подібна ж доля очікує Державне бюро розслідувань та Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - до їх створення уряд ще фактично не приступав, незважаючи на те, що злочинність в країні невпинно зростає досить високими темпами, а з викрадених в корупційний спосіб мільярдів до бюджету повертаються копійки.

Свідоцтвом того, що в уряду вже давно зник відповідний реформаторський запал, свідчить і те, що за весь 2015 рік ним було ініційовано лише кілька антикорупційних законопроектів, частина з яких присвячена дрібному уточненню окремих прийнятих раніше положень. Проте, останні з таких законопроектів були ухвалені урядом і направлені в парламент ще наприкінці літа (№№ 3040, 2540а і 2541а). Після цього - нові тривалі антикорупційні канікули. Імплементація нових законів практично не відбувається.

Отже, якщо те, що уряд протягом останнього року робив в сфері боротьби з корупцією, називати реформою, то що тоді регрес?!