Є люди, незвичайні, надзвичайні люди цієї війни. В моій голові та серці для них є особливе місце - ці люди апріорі не можуть загинути. Ну от ні при яких обставинах. Це от якась внутрішня фішка, яка має місце при дружбі на війні. Такі люди мають жити, захищати нас, створювати сім'ї і виховувати подібних собі незвичайно надзвичайних людей.

Ми з ними дружимо, спілкуємося, разом радіємо і сумуємо. Але ми разом. І по моії теорії такі люди не мають ніякого права гинути.

Сьогодні у мене з під ніг вибило ґрунт. Сьогодні у мене ніби вирвали серце, пожмакали і повернули назад.

Сьогодні зі списку незвичайно надзвичайних людей пішов до неба Василь...

Сьогодні моя теорія вчергове зазнала хиби.

Не те що дуже важко, неможливо пояснити і описати той біль, шок, дисонанс в голові.

Лірику я залишу для себе, проте дуже б хотілось щоб кожен українець заради якого сьогодні Василь віддав саме цінне - своє життя, знав, яку людину, якого сина України сьогодні втратив кожен з нас.

Познайомились ми з ним на сході більше року тому.

Коли я побачила, а потім ще й почула вперше Василя - мене аж тіліпнуло :) це зрозуміє кожен, хто колись з ним зустрічався.

Статний, великий, мужній... З чубом та вусами. Такий собі козак, образ якого вселився в мене з книжок.

Час має звичку стирати з пам'яті такі деталі як голос, тембр, риси обличчя...

Голос цієї людини забути неможливо. Звичайну манеру розмови, сміх, якісь звички...

Василь рідко для нас співав. Проте колись нам вдалося такі бути присутніми при його доброму гуморі, коли для нас було виконано гімн України.

Василь був оперним співаком. І коли на все Водяне лунало його шаленим тембром - ЩЕ НЕ ВМЕРЛА - мурахи окуповували все тіло.

Він дуже хотів, щоб ми показали нашу виставку з зони АТО у Парижі.

Він показував по скайпу свою квартиру, показував де ми будемо жити як приїдемо, ми разом сміялися з того, що мене тре поселити в Діснейленді і говорили говорили говорили...

Такі люди - вони мають жити!!! Такі люди - вони коштують сотень, тисяч отієї всієї мразі, що сьогодні побачивши по ящику чергову новину про смерть в ато - пожме плечима, риторично спитає коли ж то все закінчиться, відкриє чергову пляшку пива і скаже що все то ігри великих...

Сьогодні до війська в небо пішов ше один воїн. Сьогодні для мене не стало людини, яка була одним зі стимулів того, щоб триматися, щоб не розклеюватися...

В нас є тупа звичка - говорити про людей коли вони загинули.

Сьогодні плаче дві країни - Україна та Франція. Сьогодні плаче цілий світ.

Друже. Я не вірю. І мені нема чого сказати.