MENU

Це якийсь управлінський сифіліс періоду незалежності - Лікарчук про призначення у Міносвіти

3106 0

Кілька днів тому розмістив пост про те, що на посади заступників Міністра освіти і науки призначають людей, котрі не мають ні досвіду управління великими освітніми системами, ні належної фахової підготовки з управління соціальними системами і навіть жодного дня не працювали керівниками солідних навчальних закладів.

Знаю, що панове на мене образилися. Але... Навіть до управління автомобілем не допустять людину, яка не пройшла теоретичний і практичний курс водіння. Бо то смертельно небезпечно для оточуюючих. А тут дають право УПРАВЛЯТИ тисячами високоінтелектуальних людей, величезними колективами, де вони працюють, приймати управлінські рішення, від яких залежить доля сотень тисяч, якщо не мільйонів громадян України.

Я ніколи не вважав Сергія КВіта поганою людиною. Навпаки. Певний час він мені дуже імпонував. І тому я й погодився прийняти його пропозицію повернутися в УЦОЯО. Але стати успішним Міністром, у нього, на мою думку, не вийшло. Починаючи з добору команди (Совсун, Хобзей та ін.), й закінчуючи сутністю того, що робив на посаді МІністра.

Це дуже яскравий приклад для підтвердження моєї вищевикладеної думки, бо управляти невеличким університетом, який є достатньо специфічним, порівнюючи з іншими ВНЗ, та управляти величезною освітньою системою держави - різні речі. Я вже не кажу про тих заступників, прізвища яких згадав вище. Тож хочу висловити думку, яка мене бентежить достатньо давно.

До тих пір, поки великими й малими освітніми системами будуть управляти люди, призначені на ці посади за лєнінським принципом "Каждая куховарка может управлять государством", про будь-який розвиток цих систем можна забути.

Буде лише стагнація і в кращому випадку - багаторічне стабільне функціонування, яке рано чи пізно закінчиться тією ж стагнацією і смертю.

Мене можуть запитати: " А чи є в Україні люди, котрі поєднують в собі всі ті характеристики, які я назвав вище?" Відповім: "Так, є" .

Молодші від мене, Мають освіту і певний досвід. Не бояться приймати непопулярні рішення.

Готові ризикувати. Але біда в тому, що вони не вписуються в усталену в нашій країні модель добору кадрів. Ця модель не совкова, бо в СРСР підготовка й відбір кадрів були поставлені дуже серйозно.

Це якийсь управлінський сифіліс періоду незалежності. Його поширення набуло характеру пандемії, від якої страждає держава й кожен із нас.

Игорь ЛИКАРЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини