Автобус між гірськими селами. Навколо ясно-красно, фантастично красиві гори. Час від часу видно полонини.

Пасажири автобуса, окрім нашої компанії із трьох людей, місцеві, що пересуваються у своїх справах між населеними пунктами. І дві циганки (можна, звісно, казати ромки, але так ніхто тут не каже), із двома маленькими, приблизно двохрічними дівчатками, але вже із золотими кульчиками і ланцюжками.

Місцеві розмовляють між собою на різноманітних модифікаціях української мови, бо тут за кожною горою свій діалект, із характерним словами й обертами.

Циганки розмовляють по-своєму, зі вкрапленнями мадярських слів.

Під дахом над водійським місцем гойдається доволі велика дерев'яна ікона, прив'язана на мотузочці. Видно відображення водія в дзеркалі заднього виду. В кутку даху висить дитяча іграшка – лев, із гривою, зваленою в дреди. Лев уперся мордою в кут і через це складається враження, що він покараний. Під іконою жовтоблакитна стрічка.

По радіо співає поет-пєсєннік Шуфутинський зі своєю версією композиції "Бєлиє рози" ще одного поета-пєсєнніка, того ж періоду.

Зупинки, часто дуже стильні, під старими черепичними дахами, обмальовані тризубами і написами "Слава Україні", "2014", "ПТН ПНХ". Радіо про це не знає.

Ікона від того, що дорога має перепади градусів під тридцять, гойдається як маятник.