За даними дослідження соціологічної компанії "Рейтинг", баланс довіри / недовіри до НАБУ глибоко в мінусах. Порівняння показників за шкалою "схвалюю / не схвалюю" – мінус 36% серед опитаних респондентів. Із цим треба щось робити. Від репутації головної антикорупційної інституції у державі залежить віра в саму ідею боротьби з корупцією. Неприпустимо дискредитуватицей процес. Це стосується як політиків і чиновників, так і громадських активістів.

У суспільстві великий запит на боротьбу з корупцією, тож провал на цьому напрямку зумовить подальше зростання загальної зневіри серед українців. Мережа замаскованих кремлівських медіа в Україні вміло мультиплікує цей ефект, розставляючи "правильні" фокуси й акценти. Невизначеність ситуації з війною і корупція найбільше турбують українців. На це вказують результати усіх соціологічних досліджень впродовж останніх років.

Читайте також: Кентавр бізнесу та влади – в чому його небезпека

Заснування нових державних антикорупційних органів після Революції гідності супроводжувалося гарячими дебатами – навіть не так поміж політиками, як серед правників. Юристи-практики й академічні правознавці попереджали про відсутність системної логіки у цій реформі, що обов'язково призведе до порушення міжвідомчого балансу в правоохоронній системі, а далі до конкуренції за повноваження. Фахівці попереджали, що за нинішніх обставин ця історія закінчиться великим галасом із низьким коефіцієнтом на виході, а головне – зумовить розбалансування хай і дискредитованої виконавцями, але традиційної і зрозумілої моделі.

Таке враження, що активісти-ініціатори цієї реформи та їхні західні партнери взяли за мету передусім розширення громадського контролю над владою. Водночас,завдання державного будівництва, інституційного розвитку, для них було явно вторинним. Видавалося так, що проти зіграної ватаги досвідчених корупціонерів і такого ж арбітра на поле випустили окремих гравців – не сформувавши з них однієї команди. Кожен із новачків кинувся боротися за м'яч самотужки. У підсумку, багато метушні і ганебне посміховисько.

Варто, втім, звернути увагу на інший і значно важливіший аспект проблеми антикорупційних чи будь-яких інших реформ. Влада, як будь-яка субстанція, має зміст і форму. Змістом у владі є суб'єкти, які визначають політичні рішення або конструюють тренди реальної політики у державі, а формою – механізми взаємин між ними, тобто правила і закони. Спроби причепурити неякісний зміст довершеними формами не дають і не дадуть результату. Потворному змісту не можна силоміць надати сталої правильної форми, бо вона є лише зовнішнім відображенням змісту. Правлячий клас на практиці завжди підрихтує під свої інтереси навіть найідеальніший закон.

Насправді імпульс для сутнісних змін всієї субстанції влади буде задано зсередини, тобто із середовища суб'єктів, які визначають державні рішення і конструюють тренди. Тільки тоді в нових реаліях почне змінюватися форма, а отже правила і закони. Реальним рушієм позитивних змін у державі стане політична воля конкретного суб'єкта чи суб'єктів, які володітимуть засобами для підпорядкування цій своїй конструктивній волі всіх інших. Тож законодавчі новації чи створення прогресивних інституцій не здатні кардинально зламати систему за наявної якості суб'єктів, які поки визначають державну політику в широкому сенсі.

Читайте також: Антикорупційна декларація: контрреволюція у боротьбі із корупцією відкидає Україну назад

Ви обов'язково скажете, що все це має вигляд "зачарованого кола"...Але ж хто сказав, що агентами справжніх змін обов'язково будуть ті, кому влада належатиме номінально – за посадою. Коли формальні посадовці не відповідають обставинам і масовим запитам, інколи реальна влада на якийсь час втікає від них на майдани і вулиці або ж блукає келіями, казармами чи студентськими аудиторіями. Щоб потім з іншими особами повернутися до інституційних кабінетів. Місце перебування справжньої влади визначає громада.

Нині фокус уваги суспільного запиту потрібно виставляти не на процедурах, а на бажаному кінцевому результаті й особистих характеристиках агентів змін, які здатні його забезпечити. Процедури можуть тільки зафіксувати результат, але не здатні його зумовити, бо форма лише відображення змісту.

Михайло БАСАРАБ, "Тиждень"