Насправді у той час я, перебуваючи у розпачі та зневірі, вже підібрав житло у Мілані і збирався назавжди покинути рідну землю - майбутнього у країни на чолі із Януковичем я не бачив. 

Проте саме у той день, 1 грудня 2013 року, коли я разом із мільйоном інших українців вийшов на наш Майдан і утворили там Територію Свободи, саме тоді вранці я зрозумів, що вже точно ніколи і нікуди звідси не поїду. 

Я усвідомив, що це моя земля, моя країна, моя держава. Мою плоть і кров сколихнула надія на краще майбутнє для всього українського народу, і віра моя стала міцною, як загартована сталь. І я став тою краплею в океані, яка мала змінити країну й усі ми просто робили те, що маємо робити - лупали сю скалу.

На жаль, усі ті прапори, що майорили на Майдані за ці роки остаточно себе зганьбили. Так звані «лідери» Революції Гідності не пройшли випробування мідними трубами - ми дали їм владу, до якої вони прокрокували по крові загиблих Героїв Небесної сотні, а вони просто очолили систему тотальної корупції та жахливого за масштабами пограбунку держави.

Читайте також: Два потужних фактори консолідації України зведено нанівець, – Дацюк

Тож зрештою #Порошенко, #Яценюк, #Клічко та #Тягнибок виявилися ще більш цинічнішими за Януковича та його поплічників - вони зрадили ідеалам Революції Гідності, немов пиріг поділили між собою державний бюджет, наплювали на смерть Героїв і за чотири роки не спромоглися знайти їхніх вбивць...

Але наша мрія нікуди не поділася. Наша країна поневіряється, немов загублена дитина. Шукає нових лідерів і не знаходить, бо майже кожне нове обличчя вже давно купили і усі вони справно виконують вказівки Банкової. А одиниць із тих, кого купити не змогли, щодня по усіх олігархічних ЗМІ обливають лайном.

Усі ці герої нашого часу, що насправді вже пройшли випробування і вогнем, і водою, і мідними трубами - усі вони отримали клеймо агента Кремля, рейдера-афериста, цинічного бандерівця і собачої будки. Хоча при цьому країну грабують саме ті, хто голосніше від усіх і кричить «Держи вора!» - та напевно потвори у корита так ладно і голосно волають, що в багатьох людей позакладало не тільки вуха, а і очі, а в деяких навіть зникла можливість елементарного логічного мислення.

Така наша сьогоденна реальність. Але ж мрія є. Вона живе і надихає. І я, як і багато інших, кожного дня просто робимо те, що маємо робити - ми кожного дня лупаєм сю скалу і просуваємося далі, що ближче до нашої мети. Й одного дня ми, втомлені та знесилені, зустрінемо ранок і коли сонце заллє своїм сяйвом рідну землю ми побачимо, що скали більше немає, як немає олігархів у владі, монополій і корупції.

Читайте також: Три стовпи нового українця

І тоді ми, горді та щасливі зрозуміємо, що нарешті і наша велична нація пройшла свій шлях із третього світу в перший. І наші діти, і усі наступні покоління будуть вдячні нам за те, що ми пройшли цей шлях, пройшли ці випробування і нарешті за сотні років невимовних страждань та випробування долі таки збудували незалежну, могутню, квітучу та омріяну у думках Україну!