Президенти України та Польщі Петро Порошенко й Анджей Дуда зустрінуться в кулуарах саміту НАТО в Брюсселі. Насправді це важлива новина, яка свідчить – незважаючи на всі розбіжності в питаннях історичної пам'яті, керівники сусідніх країн готові розмовляти й шукати можливості для взаєморозуміння. Або хоча б демонструвати, що діалог – нагальна необхідність.

Відносини між Києвом і Варшавою традиційно загострюються – особливо в останні роки – в річницю трагедії на Волині. 2018 рік не став винятком. Більш того, для польської сторони, як ми могли помітити, стало шоком те, що президент України у своїй готовності вшанувати пам'ять жертв етнічних чищень може діяти "дзеркально" до дій президента Польщі. Чергового разу почали говорити про незрівнянну кількість жертв.

Читайте також: У нинішній Польщі вшанування пам'яті вбитих українців стало злочином? ВІДЕО

Але навіть одна-єдина вбита дитина заслуговує на пам'ять свого народу. Розуміння цього – те, що відрізняє ХХІ століття від ХХ століття. Кількість мирних жителів – євреїв, які стали жертвами Голокосту, важко порівнювати із кількістю вбитих поляків і українців. Але пам'ять про моїх власних убитих родичів не заважає, а допомагає мені співчувати польському або українському горю.

Такий вигляд має сучасний світ, у якому повинні знайти собі місце польські й українські політики. Світ, у якому люди із завмиранням серця стежать за порятунком дітей у Таїланді – й кожна дитина є важливою. Так, ми до такого світу не звикли, але він уже стукає в наші двері. Ось чому є таким важливим, щоб у майбутньому польські й українські лідери могли опинитися поруч на церемоніях вшанування пам'яті невинних жертв.

Тим паче, що об'єктивні політичні інтереси двох країн не просто близькі – вони фактично збігаються. Можна намагатися будувати власний успіх на тому чи іншому варіанті політики історичної пам'яті, а ось тільки на наших очах виникає спільний простір праці й капіталу, велика Річ Посполита ХХІ століття, у якій полякам не обійтися без українців, а українцям – без поляків.

Читайте також: Українсько-польські відносини: наші обов'язки перед предками та нащадками

Тобто обійтися можна – але розплатою буде довгострокове потрапляння до російської сфери впливу, відмова від власного суверенітету й національних перспектив. Те, що так вже було в історії, не означає, що це не може повторитися ще раз.

Насправді перспективи є не в тих, хто хоче спекулювати на минулому заради власного політичного майбутнього, а в тих, хто готовий зрозуміти, що заради майбутнього варто знайти компроміси й загальні позиції в оцінці та розумінні минулого. У Польщі й України просто не існує ніякого іншого історичного вибору – навіть якщо деяким політикам і здається, що він є.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram