Знаєте, є така штука, коли весь брудний одяг випрати одночасно, він не влізає в шафу. Тому треба частинами. Щоб одне в пралці, друге біля, третє сушиться, інше в шафі. Тоді ок. Тоді все нормально. Але я випрала всі. Відповідно — чергова ревізія в шафі. 

Висновок — Боже, чому в мене "стільки дивних речей, яких я не розумів", вони не мої, мені їх точно підкинули))

Але я собі тут подумала, коли перебирала речі, як круто було б робити таку ревізію в голові. І так само легко прощатися з деякими спогадами, емоціями, думками, стереотипами. Пам‘ятати їх, загадково посміхатися при згадці про них, але прощатися і не шкодувати за тим всім.

Типу, ок, ця емоція вже не моя. Віддам Віці, вона давно хотіла.

А цю — Оксані, їй згодиться, отако на око — наче її розмір.

А цій треба підшукати хазяйку, якусь дівчинку, яка якраз читає список літератури на літо десь між 6 і 7 класом. Нехай та думка підкаже їй, що читати ті книжки треба. Бо в них — чужий досвід, висновки і круте поєднання слів. Але то не головне, головне, що далі ставатиме все менше і менше часу на те читання, бо "институт, экзамены, сессия", схуднення, поправляння, відростити волосся, підрізати, відростити, манікюр, брови, борщі, робота і любов.

А оцій підійде 14-15-річна хазяйка, яка десь зараз вмирає від першої любові. Вона якраз розкладе їй там всЬо в голові і розкаже, що то така собі "любов", далі будуть кращі, чистіші, наповненіші, глибші. І вже точно любов — то не, коли хочеться вмерти. Любов — це коли хочеться жити. І подовше. Хоч з 83 роки. Аби тільки набутися разом.

А цій — якраз пасує розпущене волосся, перші Крим чи Одеса, море, не спати до ранку. Кому підійде, забирайте.

А цій — говорити на підлозі гуртожитського коридору до ранку. Про любов і мрії. Мрії і любов. І неважливо, що мрії якісь дивні, а на ранок будуть інші. Тоді можна. Беріть і користуйтеся. Мені вона вже не згодиться. Мені ночами треба спати, бо зморшки після 35 років ще ніхто не відмінив. А жаль.

А оцій — ходити на першу роботу, отримувати першу зарплату.

А ця — взагалі моєю ніколи не була. Так, просто хотіла виглядати кращою/дорослішою/мудрішою.

До речі, помічали, що в голові — як в шафі. Так круто одне відображає інше.

Скільки там ощадливості — не буду користуватися зараз, відкладу на свята.

Скільки ліні — ай, ці плаття замалі, поправилася на 35 кеге, з ким не буває.

Скільки бажання виділитися — подумаєш, 100500 кольорів на одному платті. Подумаєш, коротке. Подумаєш, прозоре.

Скільки надій на майбутнє — ці шорти, в яких видно попу, залишу, ще одягну, коли запишуся в тренажерний і підкачаюся.

Скільки мрій — от запросить він мене заплановано в готель, тоді точно одягну цю білизну і це червоне плаття.

Скільки всього далекого, нав’язаного модою, подругами, мораллю, правильністю, не свого. Так і не "одягненого" жодного разу, відкладеного до кращих часів. Але такого, що заважає нормально жити зараз. 

Читайте також: Дружба как талант, как дар и как величайшая духовная работа

І було б капець круто, якби можна було провести ревізію в голові, як в шафі. Повикидати, повіддавати те все, що не дає місця новому і крутому. Повитирати полиці, попшикати чимось, щоб не заводились молі/таракани і гарно пахло.

І один інсайт з шафи: нічого не можна відкладати на потім. Ні речі, ні зустрічі, ні дзвінки, ні розмови. Бо і ті, і ті можуть вийти з моди і стати просто непотрібними.

Але, Боже, чому в мене стільки дивних думок, емоцій і речей, які не мої, мені їх точно підкинули.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram