Ми індивідуалісти.

Захоплюємося собою, любимо себе, ненавидимо себе, кастомізуємо себе, постимо селфі свої.

Суспільство здається нам зайвим пристроєм, глюком у програмі нашого щастя і самозахоплення.

Школа, універ, робота, громадський транспорт, касирки в супермаркеті, водії маршруток, працівники обленерго і ЖКГ – зайві декорації в нашій комп’ютерній грі. Добре, якби їх не було.

Читайте також: Чому самотність – найпоширеніша хвороба сьогодення

Ми індивідуалісти, так. Але тільки у мріях своїх, солодких мріях. Бо ніколи ще в історії людства ми так не залежали від "суспільства". Коли нам хочеться пити, до нас приходить суспільство і протягує нам пляшку з водою, яку воно створило для нас. Коли нам хочеться прийняти душ, воно пускає воду по наших трубах і щось кричить голосом п'яного сантехніка. Коли нам хочеться розваг, на нас чекає суспільство в ролі відданих працівників нічних клубів і караоке-барів. Коли ми хворіємо, одужуємо, одружуємо(сь), розлучаємося, дивимося футбол, спимо, прокидаємося – скрізь поруч стоїть Суспільство. І дивиться. І мовчить.

Суспільство скрізь, воно невидиме, воно нас бавить, харчує та контролює, воно нами грається, воно нас лікує, воно нас забезпечує, воно нас пам’ятає, воно нас забуває, – хоч ми досі віримо у свій індивідуалізм.

Читайте також: Ми живемо в часи липкої реальності – філософ

Чи здатні ми вижити сьогодні без суспільства?

Господи, та ми навіть мамонта завалити вже нездатні.

Де вони, до речі, ці мамонти?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram