Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Прилетів, пройшов паспортний контроль, виходжу з терміналу. Замовляю UBER, додаток повідомляє, що машину доведеться чекати 20 хвилин, скасовую замовлення і прямую до стійки "офіційного" таксі, яку дехто з вас мені так наполегливо радив.

Дівчина за стійкою питає, куди їхатиму, виписує мені папірець і каже, щоб я чекав на таксі біля виходу з терміналу. Коштує все це щастя 500 грн. UBER просив 380, але часу обмаль – мушу бути в Києві якомога скоріше.

– Які у вас машини? – питаю дівчину. 

– Хороші, не переживайте – відповідає вона.

Знову виходжу на вулицю, мене зустрічає усміхнений Кличко – банер на вічній недобудові. Мені дуже подобається традиція ховати щось стрьомне під лощеними їбл*ми казнокрадів. Пригадую "Новий курс" на розваленому сараї посеред безкрайніх ланів Хмельниччини і "Армію, мову, віру" на будівлі "Космолоту" десь на Львівщині. Знаєте, це як повісити фото гонореї на ПТУшному гуртожитку – семантична іділія, абсолютна логічна досконалість.

Читайте також: Uber в реалиях постсоветской ментальности

За пару хвилин під‘їжджає мальовничо брудна "Шевроле" невідомої мені моделі. Машина виглядає як позашлюбна дитина "Волги" і "Форда Скорпіо". Помічаю на кузові слово "Epica" – неймінг божествений. З машини виходить чоловік пенсійного віку, відкриває багажник.

– Це ви їдете? 

– А це офіційне таксі? 

–Так. 

– Тоді я.

Складаю валізи в багажник, відкриваю задні двері і, вже сідаючи, відчуваю огидний сморід у салоні. Тхне як з помийки, чохли в плямах, у товстому шарі грунту на килимках теоретично можна саджати рапс.

– Вибачте, але я вимушений відмовитись, відкрийте багажник.

 Чому? – здивовано питає водій. 

– Тому що ваша машина смердить. 

– Що?!

– Ваша машина смердить. 

– Де? 

– Всередині. 

– Ви перший, кому вона смердить. 

– Може я перший, хто вам про це сказав? 

– Не хочете їхати – так і скажіть. 

– Так і кажу. 

– Ви думали, я вас не упізнав? 

– Я не думав про це. 

– Ну звичайно вам моя машина не підходить! Ви до крутих звикли!

– Не до крутих, а до чистих.

– До чистих? 

– Так. 

– А моя, значить, не чиста...

– Навіщо ці евфемізми? Не "не чиста", а заср*та. 

– Як вам не соромно! Не сподобалась машина – викликайте іншу, але навіщо ображати?

– Я не ображаю, а кажу правду. Я боюся з вами їхати. 

– Чому?

– А яка ймовірність того, що людина, яка не дотримується правил гігієни, дотримуватиметься правил дорожнього руху?

– Може трохи простішим треба бути? 

– Бути простішим – це віддавати 500 грн. за подорож у свинарнику? 

– "Свинарнику"? Все зрозуміло з вами.

Читайте також: Uber, OnTaxi, Uklon – обогнать, чтобы выжить

В цей момент до машини підходять люди – молода сім‘я з двома дітьми. Фонетика дозволяє ідентифікувати їх як мешканців РФ.

– Вы сва-абодны? 

– Если этот пассажир не едет, то свободен, – киває на мене таксист. 

– Із задоволенням поступлюсь. Впевнений, це ідеальний збіг. Немита машина для немитої Росії.

Таксист з ненавистю дивиться на мене і починає допомагати їм завантажувати речі. Через п‘ять хвилин до мене підходить хлопець в уніформі.

– А чому ви не поїхали? 

– Бо брудна машина. 

– Брудна? 

– Так. 

– Як брудна? 

– Аномально. 

– І ви не поїхали? 

– Як бачите. 

– А... Ну добре. Зараз буде "Тойота". 

– Чиста? 

– Не знаю. Але нова. 

 Дякую.

Прибуває нова біла "королла". Водій допомагає з валізами, я сідаю, він традиційно питає, чи буде в нас все добре – "ви ж ближче до політиків" – я традиційно гарантую, що буде, і ми їдемо в місто. Машина бездоганно чиста, в салоні приємний фруктовий запах, тихо грає спокійна музика.

Дорогою згадую слова Зеленського, що кожен з нас – президент. Ох, не знаю, Володимире, не знаю...

Можливо якраз тому, що в Україні стільки Президентів, в аеропортах нас зустрічають усміхнені лощені казнокради на білбордах разом з таксистами на смердючих розй*баних автівках. Можливо саме тому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram