Нині державним прапором Білорусі є червоно-зелене полотно з орнаментом, що нагадує прапор БРСР. Тим часом учасники мирних протестів після проведених 9 серпня виборів президента Білорусі використовують білий-червоний-білий прапор.

Яка його історія і який сенс? Чому він зараз переживає таку популярність? Про це DW поговорила з вченими з Білорусі та Німеччини.

Біло-червоно-білу символіку використовували білоруські військові

Вік біло-червоно-білого прапора налічує трохи більше століття. Він був символом Білоруського національного руху ще з кінця XIX та початку ХХ століть. Як вказує доцент факультету міжнародних відносин Білоруського державного університету Володимир Ляховський, створення своєї символіки для більшості країн Центральної та Східної Європи почалося з "весни народів" і остаточно затвердилося наприкінці Першої світової війни, коли руйнувалися багатоетнічні Російська та Австро-Угорська імперії й створювалися окремі держави. До початку 1916 року на території Російської імперії опинилося від одного до півтора мільйонів біженців-білорусів, які залишили території, зайняті кайзерівськими військами. В евакуації опинилися і багато білоруських політичних діячів. "На напівлегальних зустрічах вони обговорювали долю Білорусі перед Лютневою революцією в контексті того, що потрібно робити для консолідації білоруської політичної еліти", – розповідає історик в інтерв'ю DW.

Тоді ж була зроблена перша спроба створити проєкт білоруського національного прапора. У 1916 році архітектор Леон Дубейковський поєднав у двох ескізах традиційні "загальнослов'янські" кольори: червоний, білий і синій, які, як пояснює Володимир Ляховський, у сербів, словенців, хорватів, чехів і словаків відсилають до ідей Великої Французької революції. Ці проєкти не набули широкого суспільного розголосу. Під час Лютневої революції, коли стали створюватися національні формування, білоруські офіцери й солдати активно використовували біло-червоно-білі стрічки на своїй формі та пальто, що відрізняло їх від представників інших національностей колишньої царської армії. "Ця символіка до грудня 1917 року набула широкої популярності серед білоруських військових. З неймовірною швидкістю біло-червоно-білі стрічки на військовій формі поширилися по всіх загальноросійських фронтах Першої світової війни, а також на Балтійському флоті", – зазначає вчений.

Замовлення розробити ескіз національного прапора надійшло від Білоруського військового комітету в Петрограді. До літа 1917 року гірничий інженер і архітектор, студент Петроградського гірничого інституту, а пізніше один із засновників Білоруської Народної Республіки Клавдій Душевський (Дуж-Душевський) об'єднав білу, червону і білу смуги на полотнищі.

Мінськ, 1918 рік: біло-червоно-білий прапор на будівлі народного секретаріату БНР

Біло-червоно-білий як культурний код

Це допомогло створити знак, відмінний і від російського, і від польського, а також відсилало до білоруської історії й традицій. Як зазначає доцент кафедри соціальних комунікацій Полоцького державного університету Олексій Ластовський, в першу чергу, цей прапор відсилає до стійкого коду традиційної культури. "Білоруська культура, яка почала ставати писемною міською культурою в кінці XIX - початку XX століття, багато в чому спиралася на етнічну культуру. Для одягу, рушників, орнаменту поєднання білого і червоного кольорів – базове, це такий культурний код", – говорить соціолог. Крім того, протягом історії на білоруській території, де домінував герб "Погоня" (герб Великого князівства Литовського. - Ред.), білий і червоний кольори були фундаментальним поєднанням, до яких і апелював ескіз Душевського. Тож біло-червоно-білий прапор відразу був прийнятий в національному русі.

Читайте також: Втечі у стилі Януковича не буде: на чиєму боці білоруське військо

У грудні 1917 року він був офіційно визнаний на Всебілоруському конгресі, який, як пояснює Володимир Ляховський, фактично був першим загальнонаціональним протопарламентом Білорусі. А після створення Білоруської Народної Республіки (БНР) в 1918 році став одним з її державних символів. "Відтоді біло-червоно-білий прапор уособлює собою головний символ білоруського національного руху, який водночас втілює собою прагнення білорусів до своєї незалежності", – вважає мінський історик.

Святкування першої річниці заснування БНР. Гродно, 25 березня 1919 року

Суперечливий момент в історії

Найбільш суперечливий момент в історії біло-червоно-білого прапора - період німецької окупації в роки Другої світової війни. Сьогодні на тлі протестів після президентських виборів в інтернеті та деяких ЗМІ біло-червоно-білий прапор називають "нацистським" через те, що білоруську національну символіку використовували колаборанти на території генерального комісаріату Білорутенія. "Певна частина білоруської інтелігенції, яка проживала в еміграції й перебувала в опозиції до радянської влади, після приходу нацистів до влади зробила спробу встановлення співпраці з метою створення білоруської держави під протекторатом Німеччини. З перших днів окупації території Білорусі вони спробували на практиці здійснити задумане, приступивши до створення білоруської допоміжної адміністрації", – пояснює директор Інституту історії Національної академії наук Білорусі В'ячеслав Данилович.

Володимир Ляховський вважає, що колаборантів не можна виправдовувати, але потрібно розуміти контекст. Населення в Західній Білорусі постраждало від сталінських репресій. "На цій хвилі прихід німців сприймався як звільнення від сталінського свавілля, – каже історик. – Частина політичної еліти, яка прагнула незалежності Білорусі, хотіли використовувати німецький апарат для встановлення білоруських шкіл, театру, місцевої білоруської адміністрації. Але вони не були налаштовані пронімецьки. Вони думали, що Німеччина втягнеться у війну і це дозволить створити Білоруський протекторат, а потім, можливо, вдасться прийти до незалежності".

Однак у нацистського режиму були зовсім інші плани – вони це використовували для зміцнення свого апарату на окупованій території, тому Володимир Ляховський переконаний, що геополітичний розрахунок частини білоруської національної еліти на гітлерівський режим у своїй боротьбі зі сталінізмом був трагічною помилкою. Водночас він підкреслює, що серед білоруської національної еліти були люди, які відмовилися співпрацювати з нацистами. Деякі залишалися вороже налаштованими як до гітлерівського режиму, так і до сталінізму. "Можна назвати десятки прикладів, коли так звані білоруські націоналісти рятували євреїв. Зокрема, автор біло-червоно-білого прапора Душевський, який проживав тоді в Каунасі, не брав участі в колаборантських організаціях і в роки окупації врятував від знищення кількох єврейських громадян, ховаючи їх у себе на квартирі. Частина активістів були розстріляні гестапо. Це теж не можна викреслювати з історії", – каже Володимир Ляховський.

За словами вченого, білоруські колаборанти в особі Білоруської Народної самодопомоги (БНС), Ради довіри, Центральної білоруської ради й Білоруської крайової оборони були визначені окупантами як чисто дорадчі структури й часто як низовий допоміжний апарат німецької нацистської адміністративної системи, до якого рідко дослухалися. Біло-червоно-біла символіка хоч і використовувалася де-факто, але, підкреслює Володимир Ляховський, юридично вона так і не була затверджена, про що свідчать архівні записи.

Читайте також: Дикий: Білорусь між Майданом і Болотною

Професор Гіссенського університету і спікер білорусько-німецької історичної комісії Томас Бон (Thomas Bohn) також вважає, що слід протиставляти цілі Білоруського національного руху інтересам німецьких окупантів. Він не заперечує, що колаборанти використовували біло-червоно-білі прапори, але зазначає, що цим зловживали нацисти. "Дозволяючи цю символіку, націонал-соціалістичний режим прагнув підкреслити відмінності між комуністичним Радянським Союзом і генеральним округом Білорутенія, де був встановлений цивільний окупаційний режим", – говорить німецький історик.

Так само він підкреслює, що націонал-соціалістична політика "третього рейху" ніяк не передбачала врахування інтересів Білоруського національного руху і його підтримку, а також створення автономної держави в будь-якій формі. Він закликає критично ставитися до джерел інформації та історичних фотографій в інтернеті: "Історію можна інструменталізувати. У цьому небезпека того, що біло-червоно-білі кольори прапора можуть бути дискредитовані попри те, що вони підходять для груп населення з опозиційними поглядами".

Від державного прапора – до опозиційного

Після ухвалення Декларації про державний суверенітет БРСР і перейменування її в Республіку Білорусь у вересні 1991 року Верховна Рада Республіки Білорусь затвердила біло-червоно-білий прапор як державний. "Однак біло-червоно-білий прапор був негативно сприйнятий значною частиною білоруського суспільства, в тому числі ветеранськими організаціями, через його використання білоруськими колабораціоністами під час окупації БРСР військами нацистської Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни. В результаті за підсумками референдуму, що відбувся 14 травня 1995 року, державний прапор був замінений", – пояснює В'ячеслав Данилович з Інституту історії Національної академії наук Білорусі.

 На підписанні угоди про створення СНД 8 грудня 1991 року

Соціолог Олексій Ластовський вказує на суспільно-політичну ситуацію, яка на той час була в Білорусі. "Люди опинилися в новій країні, в складній ситуації початку 1990-х в плані економіки, в плані суспільного життя, до якої не були готові. Це ототожнювалося з політикою націоналізму", – міркує він. Вчений, своєю чергою, впевнений, що при цьому ні біло-червоно-білий прапор, ні герб "Погоня" "не стали стійкими маркерами заперечення в той період". "І якби питання про зміну символіки не було винесено на референдум, то, я думаю, що особливих протестів з приводу прапора не було б. Масової негативної реакції на біло-червоно-білу символіку не виробилося", – вважає вчений з Полоцька.

Саме цим він пояснює і те, що тепер, під час протестів після виборів президента, біло-червоно-білий прапор використовують люди з абсолютно різними поглядами. "Зараз ми бачимо створення нового масового колективного руху, який не має спільної ідеології. Людей, які виходять на вулицю, об'єднує тільки протест проти фальсифікації виборів, проти застосування насильства щодо демонстрантів. Повинна об'єднати і якась символіка. Як знак протестів біло-червоно-білий прапор вже усталився і він увійшов у цю нову хвилю. І мене вразило, як швидко він поширився", – говорить Олексій Ластовський.

Він вважає, що з другої половини 1990-х років біло-червоно-білу символіку свідомо намагалися злити з опозицією, у якої була обмежена підтримка населення. "Тому в ході нинішньої виборчої кампанії штаб Світлани Тихановської намагався не зациклюватися на ній, намагаючись звернутися до ширших верств публіки. І, по суті, це подіяло, тому що в протестний рух на підтримку Тихановської проти Лукашенка прийшли багато людей, які до пуття ніколи не цікавилися політикою", – вважає соціолог.

Що стосується звинувачень в антиросійській спрямованості протестувальників, котрі нині виходять під біло-червоно-білими прапорами, то, за спостереженнями вченого, навпаки – спроби висловити таку позицію свідомо усуваються. "Всі намагаються зараз не розвивати розбіжності, а консолідуватися з тих питань, в яких є одностайність. Це протест проти фальсифікації виборів і застосування насильства. З цих питань всі солідарні та намагаються виносити саме ці аспекти в публічний простір", – виснував соціолог.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube