Під час голосування на виборах президента України 2014 року

Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов призначив свого сина Сердара своїм заступником – віцепрем’єром (у Туркменістані президент також очолює уряд) і головою Вищої контрольної палати країни

Про це для "Радіо Свободи" пише Віталій Портников, повідомляє UAINFO.org.

Це не перше високе призначення президентового сина, який за останні роки вже встиг побувати і депутатом, і міністром. Спостерігачі вважають, що нове рішення глави держави є доказом того, що він готує сина як власного спадкоємця. Так що прізвище наступного президента ви вже, напевно, знаєте.

При цьому Бердимухамедов – тільки другий очільник Туркменістану за 30-річну історію. Його попередник Сапармурат Ніязов раптово помер і не встиг подбати про спадкоємця, але призначення нового глави держави не обійшлося без арештів і порушення Конституції. Тепер Бердимухамедов намагається виключити несподіванки й залишити владу "у сім’ї".

Й у своїх намаганнях він не поодинокий на пострадянському просторі. Президент Азербайджану Ільхам Алієв – син свого батька, попереднього президента й багаторічного першого секретаря ЦК республіканської компартії Гейдара Алієва. Син президента Таджикистану Емомалі Рахмона Рустам Емомалі – спікер верхньої палати парламенту, тобто друга посадова особа країни. Колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв передав владу найближчому соратникові Касимжомартові Токаєву. Подейкують, що в нового, поки що формального очільника держави конкуренція з дочкою Назарбаєва Даригою, також колишньою головою верхньої палати парламенту.

Читайте також: Ненависть до демократії призводить до деградації. Чому розгнівався Патрушев і до чого тут українська мова

Бажання передати владу комусь із синів проглядається й у намірах білоруського правителя Олександра Лукашенка, який навряд чи випадково згадав про родичів під час виступу на засіданні Всебілоруських народних зборів...

Путін – не син Єльцина, але владу отримав із рук попередника

А в Росії? Володимир Путін, звичайно ж, не є сином Бориса Єльцина. Але владу отримав із рук попередника, ба більше – вагому роль у визначені спадкоємця зіграли попередникові родичі, його дочка Тетяна Юмашева та її чоловік, який певний час очолював президентську адміністрацію. І це – яскравий приклад непотизму в нібито демократичній державі.

Володимир Путін (ліворуч) і Борис Єльцин, 1998 рік

А потім Путін передав владу своєму соратникові Дмитрові Медведєву, щоб невдовзі помінятися з ним посадами президента й очільника уряду. І зараз, коли мова йде про транзит влади в Росії, сперечаються винятково про те, чи залишиться Путін при владі довічно або ж вирішить передати владу комусь із власного оточення.

Читайте також: "Нації часом учиняють самогубство". 2014-го "гарячі" українці врятували Україну, проте торік гору взяли "холодні" й "літеплі"

А яку роль у всьому цьому відіграють виборці? Якщо говорити чесно – жодної. Від виборців вимагається тільки формально схвалити те, що вирішили за них, а в більшості колишніх радянських республік громадяни не мають навіть можливості проконтролювати й захистити результати власного голосування. Коли такі спроби здійснюють – найяскравіший приклад ми бачили після білоруських президентських виборів 2020 року – влада відповідає на протести силою. Справжнє очманіле середньовіччя!

Значення України є величезним

Отже, постійна зміна влади на пострадянському просторі за участю громадян відбувається тільки у п’яти колишніх радянських республіках (якщо не рахувати країн Балтії, окупованих СРСР 1940 року – суспільство цих країн ніколи не вважало їх частиною колишньої імперії). Це Україна, Молдова, Грузія, Вірменія та Киргизстан.

І в кожній із цих країн громадянам доводилося неодноразово виходити на вулиці, щоб захищати своє право на вибір.

Помаранчева революція. Київ, Майдан Незалежності, 22 листопада 2004 року

Але в них – попри всі проблеми в розвитку, конфлікти з Росією або із сусідами, злодійкуватих олігархів і спроби політиків використати народний гнів – усе ж таки вийшло забезпечити один із найважливіших атрибутів цивілізованого світу. Вони не дали замінити процедуру ритуалом, імітацією демократії, а отже зробили важливий крок уперед від Радянського Союзу. І значення України тут є величезним, бо зміни у другій за кількістю населення колишній радянській республіці – важливий приклад для інших.

І це також пояснює, чому українська демократія так дратує Кремль.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube