Третє тисячоліття світзустрів розділеним на дві нерівнічастини. З одного боку, в зоні свободиі заможності розташувалися 29 країн такзваного «золотого мільярда», а зпротилежного боку знаходиться весьінший світ. Світ несправедливості, світслаборозвинених країн. В цьому світі,на жаль нині знаходиться і Україна.

На початку 90-х років ХХст. світовий валовий продукт становивблизько 23 трильйонів доларів, з яких 18трильйонів було вироблено у країнах«золотого мільярда», а решта у 170-тикраїн світу. З часом ця нерівністьзростає. Якщо у 1960 р. доходи найбагатших20% людства перевищували доходи 20% біднішиху 30 разів, то у 2010р. – вже у 65 разів.

Об этом сообщает в своей публикации Станислав Николаенко. 

Під впливом прогресивнихсил, а також і прикладу СРСР, зростанняпродуктивності праці у розвиненихзахідних країнах збільшувало доходине тільки власників капіталу, але йусього суспільства. Врешті-решт країни«золотого мільярда» збудували модель«держави загального добробуту».

Ці країни маютьсамодостатню економіку і збувають навнутрішньому ринку 80% виробленоїпродукції! Зрозуміло, щоб купити цітовари, у людей мають бути гроші. Осьчому у розвинених країнах висока частказарплат у валовому продукті. І саме томусамодостатні економіки країн «золотогомільярда» – це економіки справедливостідля своїх громадян.

Натомість більшістькраїн світу мають несамодостатнюекономіку і їх називають «банановимиреспубліками». 80% своїх «бананів» вонипродають за кордон, бо не можуть їхспожити самі, в населення немає грошей.Росія – бананова республіка, її «банани»– це нафта і газ. Тайвань – банановареспубліка, де «банани» – це мікропроцесори.Споживачі бананових республік знаходятьсяза кордоном і у власників фірм неманеобхідності віддавати працівникамзначну частку виробленого продукту назарплати і пенсії. Тому в Росії назарплати витрачається не 74% ВВП, як уСША, а офіційно – 45%. В Україні - 32%. Осьчому економіка «бананових республік»– це економіка несправедливості.

Країни Західної Європита США першими змогли подолати «бар’єрнесправедливості». Пізніше і Японіяпродемонструвала, що ці двері відкритідля наступників. В Україні іде тихавійна. Війна між крупним капіталом інаселенням країни. Це не війна між«помаранчевими» і «блакитними», цевійна за майбутнє, за великі статки,більші ніж коштує все майно України. Заоцінками експертів за 20 років незалежностів Україні недоплачено громадянам зарплат і пенсій насуму понад 600 млрд дол. США! Кожнийукраїнський трудівник, пенсіонер за цідва десятиліття недоотримав зарплат іпенсій на суму більше 20 тис. дол. США. Негаз і сталь, не хімія, зерно і соняшник,а недоплачені зарплати і пенсії сталиосновним джерелом збагачення новогокласу олігархів.

Україна має вибратисвій шлях розвитку: бути серед розвиненихкраїн чи серед «бананових республік».Країна рухається у бік несвободи інесправед ливості. Політика, якапроводилася в Україні протягом останніхроків, незалежно від того, хто був привладі, була орієнтована на дешеву робочусилу. Вона призвела до скорочення часткизарплати в структурі ВВП з 59% у 1991 роцідо 32% у 2011 р.

Державна політика«дешевої робочої сили» має серйознінегативні наслідки для населення:порушився баланс споживання, процвітаєбідність, зруйновано зародки середньогокласу, знизилася продуктивність праці.

Звичні аргументи нашихвладців про «здешевлення кінцевоїпродукції», її конкурентноздатністьне витримують жодної критики. Аджезанадто мізерною є частка зарплати вУкраїні у собівартості. Наприклад,частка зарплати у собівартості металургіїскладає менше 1%. Тобто збільшення зарплатметалургів у декілька разів призведедо зростання ціни сталі на декількавідсотків.

Обов’язковою умовоювсіх позитивних змін реформуваннясистеми оплати праці в Україні єзбільшення частки заробітної плати уструктурі собівартості продукції. УСРСР цей показник досягав 14–18%, нині –ледве 8–10%. В Євросоюзі він знаходитьсяна рівні 35–40%.

В Україні необхіднозаконодавчо зменшити податковенавантаження на заробітну плату,поступово перейти від оподаткуванняробочої сили до оподаткування сировини,природних ресурсів.

Жодні соціальні реформив країні не можуть бути здійснені бездержавного контролю за природнимимонополіями. Нинішній уряд вводить насв оману, коли стверджує, що вартість 1кВт електроенергії має коштувати більше1 грн. Адже собівартість 1 кВт електроенергіїв гідроенергетиці не перевищує 4-5 коп.,в атомній – 10-12 коп., в тепловій – 25-30коп. Нагадаємо, що і вартість українськогоприродного газу не перевищує 200 грн за1000 куб. м, а не 400 дол. США, як стверджуєпрем’єр Азаров.

Перехід від олігархічногорозподілу прибутків до справедливогоможливий за умов системних змін всуспільстві, прийняття нового Закону«Про оплату праці». З цим завданням можесправитися лише народна влада, яка будедбати за громадян, а не за олігархів.

Країні слід негайновідмовитися від політики «дешевоїробочої сили», відмовитися від наміріввести Україну по шляху «банановоїреспубліки». Справжній шлях для України– це шлях до кола розвинених країн. Аголовним інструментом досягнення цьогостане політика соціальної справедливості,рівності, «дорогої робочої сили»,реалізація потрійної інноваційноїспіралі – освіти, науки і виробництва.