Тільки-но в Україні загострюється політична ситуація, в мас-медіа неодмінно спалахують палкі дискусії навколо питання щодо доцільності чи недоцільності федералізації держави. Швидко (а то й одразу) ці дискусії виходять за межі раціональності, опоненти розпочинають звинувачувати одне одного в найгірших гріхах, а передусім — у прагненні до авторитарної чи тоталітарної влади. Одна сторона дискусії стверджує, що її противники ведуть справу до розколу країни, інша — що під виглядом збереження цілісності держави ховається намір і надалі творити суперцентралізовану «вертикаль влади».

   І при цьому практично ніхто із мас-медіа не виходить за межі трансляції кинутих політиками в маси гасел того чи іншого штибу, не пропонує своїй аудиторії того, що серед журналістів зветься бекграундом, — і щодо самого феномену федералізації, і щодо обставин його регулярного воскресіння в політичному дискурсі та у ЗМІ.

   Так і зараз: в останні тижні у мас-медіа ледь не щодня вигулькують заяви політиків щодо федералізації України. При цьому лише поодинокі ЗМІ підходять до цієї дражливої (чи треба пояснювати, чому?) теми більш-менш професійно: не тільки ретранслюють сказане політиками, а дають своїй аудиторії те, що у вічно живій телесазі про Штірліца звалося «інформація до роздумів». Причому інформація об’єктивна, без ідеологічних вихилясів.

Не є тут винятком і телеканали. Ось що, скажімо, ми читаємо на сайті «Подробиць» «Інтеру» (6 лютого, 08.50).

«Советник президента России Сергей Глазьев считает, что Украина должна стать федеративным государством... По его словам, нужно дать регионам достаточно прав, возможность самостоятельно формировать свои бюджеты и возможность частичного внешнеполитического самоопределения».

В качестве примера он привел Гренландию.

«В мировой практике есть такие примеры, хотя они и выглядят странно с точки зрения международного права, когда в рамках одной страны действуют разные торгово-экономические режимы. Например, в составе Дании есть Гренландия, при этом Дания является частью Евросоюза, а Гренландия — нет. Так что это — здравое предложение для Украины», — отметил Глазьев».

Цей ретрансльований «Подробицями» монолог радника Путіна — яскравий приклад дезінформації, розрахованої на не надто обізнану в політичній науці аудиторію. По-перше, жодна складова жодної федерації світу не має права на «часткове зовнішньополітичне самовизначення». По-друге, Євросоюз — це передусім політичне, а не «торгово-економічне» утворення. По-третє, у США (а це один із класичних різновидів федерації) не тільки регіони відносно самостійно формують свої бюджети, а й муніципалітети (при цьому існують ще й федеральні трансферти); це забезпечуються існуванням трьох різновидів податків — федеральних, окремих штатів і місцевих. Така система не дає змоги владі окремих штатів підім’яти під себе муніципалітети. По-четверте, Данія не є федерацією: Гренландія є самоврядною країною, яка перебуває у складі Королівства Данія на конфедеративних засадах, поліція та суди в ній перебувають під місцевою юрисдикцією, а населення є окремим народом — офіційний Копенгаген опікується лише обороною та зовнішньою політикою. І так далі, і таке інше. Загальне спрямування та мета Сергія Глазьєва зрозумілі: за «гренландською моделлю» під виглядом федералізації нав’язати Україні розкол держави з приєднанням її частини під виглядом «самовизначення» окремих «народів» Донбасу, Криму, «Новоросії» тощо до Митного союзу, а в перспективі — й до «Великої Росії». А «Інтер» у цьому всьому, не надавши аудиторії об’єктивної інформації, відіграв роль співучасника провокації.

Утім, часом телеканали начебто й намагаються надати слово експертам, які повинні забезпечити аудиторію інформацією, але з того виходить щось не те. От, скажімо, Перший Національний у рубриці «Із перший вуст» того ж 6 лютого о 21.20 надав слово політологу Сергію Толстову щодо федералізації:

«Саме створення земель є найбільшою перепоною, яка робить ідею федералізації дуже мало реалістичною. З другого боку, можуть бути інші способи — демократизація законодавства, яка б давала ширші простори для регіональної специфіки, специфіки соціальних, культурних, місцевих, які в більшості регіонів відмінні, й представники окремих регіонів не можуть диктувати решті населення, як їм краще поводитися. Це стосується і мови, і релігії, й менталітету. Звісно, на Галичині — це одне, в Одесі, Донбасі — інше. Тому тут має бути більший плюралізм, який і уособлює можливість реалізації прав людини».

Інакше кажучи, Сергій Толстов заперечує формально-юридичне оформлення федерації, натомість її створення де-факто шляхом консервації нинішнього постколоніального і посттоталітарного стану України, цим унеможливлюючи її існування як справді незалежної та ефективної держави, здатної працювати на благо своїх громадян. Адже насправді головна проблема сьогодні — недостатня внутрішня інтегрованість України; досить сказати, що, за даними соціологів, 30% українських громадян ніколи в житті не виїздили за межі своєї області. А теза «більшій плюралізм» у сенсі регіональної специфіки... Ось якою наразі є ця «специфіка». За даними опитування, проведеного минулого березня соціологічною групою «Рейтинг», у Донбасі відповідь, що «Україні не вистачає більшої цензури», дали 43% респондентів (південний регіон — 33%, східний — 28%), тоді як «не вистачає свободи слова» відповіли тільки 24% його жителів. 50% опитаних в регіоні — за повернення до планової економіки, і тільки 31% — за розвиток ринкових відносин (у південному регіоні, наприклад, попри всю «місцеву специфіку», зворотна картина — 33% проти 45%). Закріплення цього й є «реалізація прав людини»?

Я навів лише два приклади, а їх можна множити й множити. Та суть, здається, зрозуміла: ЗМІ, зокрема й телеканали, мають розуміти, що саме Україні намагаються нав’язати під виглядом «федералізації», кому вигідні процеси дезінтеграції країни і як важливо подавати масовій аудиторії об’єктивну інформацію з цього питання