Живе в нашому будинку переконана й високоідейна комуністка. Давно вже на пенсії, мешкає у своїй квартирі самотньо, у дружніх стосунках із кимось з інших мешканців будинку не помічена, але любить усіх повчати. З будь-якого приводу. А іноді – розказувати про якісь чудодійні ліки чи вправи для лікування хвороб та поліпшення загального стану здоров’я.

Голосує й агітує вона стабільно за КПУ та Петра Симоненка, але при тому, схоже, має ще й російський паспорт, бо примудряється одержувати російську пенсію, будучи прописаною в якійсь халупі у підмосковному селі. Певно, й українську пенсію отримує, вважаючи це цілком нормальним, адже має паспорт громадянки України й постійно наголошує на якихось своїх заслугах (дуже абстрактно, втім, розповідає про них — не второпаєш чогось конкретного).

Звісно, вона активно виступала і проти Майдану-2004, і проти Майдану нинішнього, проти Революції гідності. І не стільки внаслідок їхнього демократичного, скільки в силу їхнього політично-українського характеру.

Здавалося б, ця «червона бабця» мусила – в силу своїх переконань – під час зимових буремних подій або бути в перших лавах «антифашистів» імені Януковича, або, в крайньому разі, сидіти вдома і не лізти туди, де «найманці Заходу» билися із «владою великого капіталу», принципово бойкотуючи цей двобій як такий, що «не відповідає інтересам пролетаріату».

Проте виявилося, що все далеко не так просто. Наша ідейна комуністка не раз була помічена на київському Майдані. Власне, до певного часу вона ходила туди майже щодня. Щоби пообідати і повечеряти за майданівський кошт. А ще вона регулярно копирсалася в купах принесеного киянами одягу і взуття, добираючи собі найкраще. І до ліків вона добралася, але там – десь так на десятому разі – її й побачив хтось із активістів, котрий добре знав…

Отож походи на Майдан вимушено припинилися, а поливання майданівців словесним брудом – ні. Певний час воно химерно сполучалося з отриманням від Майдану практичної вигоди (і це при немалій російській пенсії).

А буквально напередодні президентських і київських міських виборів увечері я спіткав нашу ідейну комуністку за напруженою працею: на автобусній зупинці поблизу нашого будинку були наклеєні листівки Самооборони Майдану і ще чиїсь із закликом до киян не продавати голоси за гречку й гривні. Так-от, комуністка ретельно вимальовувала кульковою ручкою на цих листівках свастики. Очевидно, в її розумінні фашизм – це коли люди чесні, не продаються нікому й живуть власним розумом, а не за покликом партії.

…Оце дописав текст, перечитав його і подумав: до чого ж комуністка нашого дому схожа на свою рідну партію. У всьому: від паразитування на доброті та щиросерді українців і аж до подвійного громадянства (у випадку партії, так би мовити, політичного) з усіма його матеріальними вигодами.