Підписання Угоди про асоціацію я зустріла у Мадриді, якраз виступаючи на публічній дискусії високого рівня під промовистою назвою "Після Криму: що далі для Європейського Союзу?". Про довершений факт підписання мені з першого ряду повідомив посол України в Іспанії Сергій Погорельцев.

Після закінчення дискусії, яка підняла рівень адрегаліну в моїй крові перепалкою з радником-посланником російського посольства в Іспанії – імпозантним на вигляд дипломатом, який публічно дозволив називати себе "просто Сергеем"- до мене підійшов Хав"єр Солана, потиснув руку і сказав "вітаю, це історична подія". Звичайно, він мав на увазі не дискусію в Іспанії про Україну, хоча це теж інтелектуальний розрив шаблону, враховуючи традиційну відсутність інтересу Іспанії до нашого регіону і її три головні пріоритети в євросоюзівському сусідстві: Марокко, Марокко і ще раз Марокко. Солана, звісно, ж мав на увазі підписання Угоди з Євросоюзом. Він один з небагатьох європейців, який не на словах знає, якими плутаними стежками Україна до цього моменту йшла і скільки втрат зазнала по дорозі.

Ще нікому з європейських країн не доводилось платити таку високу ціну навіть за членство в Євросоюзі, як Україна заплатила за можливість підписати документ, який навіть не гарантує кандидатства. Нікому з них не довелось, як Україні, рухатись до ЄС в буквальному смислі під обстрілом іншої держави. І в день, коли ця Угода підписана, хочеться вірити у незворотність моменту. Бо якщо військова агресія не змогла зупинити євроінтеграцію, справжньою національною трагедією буде, якщо її зупинять корумповані чиновники, безвідповідальні політики чи пасивне суспільство. Бюрократи і депутати – головні перешкоди для успішної євроінтеграції, і саме на цих напрямках має відбутись серйозне перезавантаження в першу чергу. Тобто парламентські вибори треба дотискати навіть ціною дещо зіпсованого настрою у тих європейських лідерів, які радять своїм колегам в Україні "проводити реформи, а не вибори".

P.S. Сьогодні я також подякувала російському дипломату за те, що Росія теж зробила свій внесок у момент незворотності: вона вбила альтернативу. Ще рік тому українців примушували вибирати між ЄС і Митним Союзом, сьогодні Митний Союз – це діагноз, а не вибір. Росіянин у відповідь сказав, що навів про мене всі довідки і, як йому стало відомо, я "послєдоватєльний стороннік євроатлантізма". І замість "до побачення" побажав "міра". Добре, що вже точно не "русского міра", подумала я.