Однозначно сприймаю як популістські, а подекуди - навіть небезпечні, такі тези політиків:

1. Доповнення Державного Гімну рядком про Україну "від Сяну до Дону".

Нам ще не вистачало зіпсувати стосунки із Польщею, нашим другом і союзником?! Крім того, подібні дії можуть бути сприйняті як зазіхання на принцип непорушності післявоєнних кордонів у Європі. Знаю, знаю про Крим. Але нам самим не треба уподібнюватись єдиній новітній імперіалістичний державі. Це її безнадійна карма і нехай вона вип'є всю гірку чашу до дна.

2. Відновлення смертної кари.

Життя дарується лише Богом і жодний суд не має права його забрати. Звісно, закони війни мають свої правила. Але перед вами противник із зброєю в руках, наміри якого є очевидними. Тим більше, вибір є невеликим: або ви, або вас.

Проте це не заперечує тезу про життя людини як найвищу цінність.

3. Відкликання виборцями своїх депутатів.

Уже втомився повторювати, що інститут відкликання депутатів і взагалі імперативний мандат як явище це винахід комуністичноі системи. Виборці повинні нести відповідальність за свій вибір. Час суспільної інфантильності і патерналізму безповоротно закінчився. А на наступних виборах депутат, який обдурив виборців має бути ними покараний.

4. Відновлення ядерної зброї.

Спроби відновлення Україною ядерного потенціалу неминуче призведе до ізоляціі нашоі краіни. Тим більше, ніхто у сучасному світі ядерною зброєю не стане воювати.

Не все, що подобається значній кількості виборців, має бути озвучене політиками як елементи своєї програми. Політик має бути пастухом стада і завдяки своїм знанням і почуттю відповідальності направляти його рух до прогресу, а не бути останньою паршивою вівцею стада, яка плентається за всіма іншими