Уявіть собі, панове, що влада або держава – це стіл на чотирьох ніжках. Умовно ніжки відповідають сторонам світу, або, якщо говорити про державу, -регіонам. Кожна ніжка тримається за стільницю за допомогою кріплення. І чим краще закріплені ніжки до столу, тим міцніше стіл стоїть.

А тепер уявіть наш український стіл! Уявили?

Одна його ніжка – це центральна влада або Київ. Саме через погане кріплення цієї ніжки і почалася Революція Гідності. Київ не хотів асоціювати себе з дикунською, гангстерською, бандитською владою Януковичів. Сьогодні більше третини киян підтримують Президента і ще чверть довіряють міському голові. Про що це говорить? Про те, що є всі підстави вважати, що ця ніжка держаного столу тримається міцно. І розхитати її не так легко.

Друга ніжка – це Захід країни, де домінуючу роль історично відіграє місто Лева. На щастя, ця ніжка завдяки меру Андрію Садовому теж прикріплена до столу досить міцно. Чим це обумовлено – це інше питання.

Отже, дві ніжки владного столу тримаються не на чесному слові, а на твердих переконаннях і нових гвинтиках системи. Але на двох ногах, не зважаючи на гравітацію, як відомо, може довго стояти тільки людина. Столу потрібні принаймні три опори.

Третя ніжка – це Південь країни, де після численних перерозподілів сфер впливу, заголовував Ігор Коломойський. Треба віддати належне екс-губернаторові Дніпропетровщини, адже саме під його керівництвом український Південь став каменем спотикання для організованого злочинного угрупування "Кремлівське".

Не лише Дніпропетровськ, але й Одеса, Миколаїв та Херсон так само надійно захищені його всеукраїнською ярмулкою. Проте, після вимушеної відставки власника групи Приват, кріплення цієї ніжки до державного столу стало доволі хитким. Тому спокій в цьому регіоні не може гарантувати ніхто. І не треба думати, що ніжка приросла до столу намертво. Зовсім ні. Найближчі 2-3 тижні покажуть, чи взагалі можна на цю опору розраховувати.

Щодо четвертої ніжки. Тут ситуація ще складніша, адже, фактично, за рахунок цього остову стояла, як могла, попередня влада. Це, як ви розумієте, умовний Схід країни – розплідник єфремових, чечетових, вілкулів і тому подібної державної босоти. Там традиційно хазяйнує власник "Шахтаря" Ренат Ахметов. Там він наскільки стає сили закриває діри у пограбованому чиновниками бюджеті регіону, і, як завзятий преферансист, намагається грати семерну усього з п'ятьма взятками на руках. Він розуміє, що тільки недосвідченість інших гравців може дати йому шанс не "сісти на гору". От тут і закручується головна інтрига довкола державного столу.

Адже, взявшись до боротьби з олігархами, ми з одного боку не можемо вдовольнитись одним лише Коломойським, а з іншого, – взявшись за Ахметова, вибиваємо останню опорну ніжку з-під державного столу. А це, фактично, ламає всю конструкцію влади.

Тож, напрошується непростий, цілком логічний висновок, який звучить дещо комічно, враховуючи всю серйозність ситуації.

Що робити?

Єднатися! – так закликає гасло Президента.

Що не робити?

Шановні, давайте не робити різких рухів.

Будь ласка.