Ви теж це помітили? Начебто стратегічні партнери, начебто довгострокові союзники, начебто всі правильні заяви, начебто візити, начебто за нас готові горою стати, але щось не те і все. Це я про відносини між Україною та Польщею останнім часом. Як би це не комільфо було писати під час візиту Коморовського до України.

Відносини між Україною та Польщею – гарний привід для дискусії про те, чи буває партнерство між державами приреченим на стратегічне. І про те, чи повинно бути у Польщі якесь моральне зобов’язання підтримувати Україну завжди й апріорі, якою б вона не була, щоб вона не робила і хто б у ній не був при владі?

А нам треба, поклавши руку на серці, зрозуміти: нам потрібна слабша Польща, але готова вгризтись у горло кожній іншій європейській країні, яка не підтримує Україну так, як хотілось би Україні, чи потрібна Польща-важковаговик, з якою рахується Європа, але яка вимушена дещо списати з рахунків Україну для підтримки цієї самої ваги?

Так, від’їзд Туска до Брюсселя поставив це питання руба. Як і прихід прем’єр-міністерки, яка, здається, сама ще до кінця не вірить, що вона прем’єр-міністр. Чи міністра закордонних справ, якому закордонні справи потрібні в першу чергу для потрапляння у прем’єрське крісло.

У Варшаві напередодні виборів полюбляють говорити про Польщу раціональну та радикальну. Україна звикла до Польщі радикальної. Раціональна Польща у нас відразу викликає відчуття зради, про яку соромно говорити вголос.

І тому для багатьох українців такою близькою різко стала Литва. Для мене ж особисто є дуже прикрим той факт, що Польща та Литва не змогли знайти належного порозуміння навіть під тиском російської агресії в Україні. Чи, точніше, Даля Грібаускайте не знайшла спільної мови з Броніславом Коморовським.

Зовні складається враження, що в якийсь прекрасний момент Польща занадто близько до серця сприйняла те, що її традиційна місія міжнародного модератора з питань України виявилась не затребуваною. Бо замість Веймарського трикутника сильні світу цього почали зупиняти війну в Україні із допомогою Нормандського формату. Поляків можна зрозуміти: вони звикли завжди мати особливу роль, коли треба гасити пожежу в Україні. Але одна справа бути модератором між Україною та ЄС, інша – модераторатором між Росією, Україною та ЄС. Тут критерії зовсім інші. І завдання інші теж. І полякам не треба через це почуватися поза бортом великої міжнародної політики.

Ну, а тепер дещо на десерт. Коморовський приїхав до України із візитом не тільки як президент, але й фактично як кандидат у президенти на виборах, що відбудуться за місяць.

Не буду спекулювати з приводу того, чи зможе Коморовський перемогти у першому турі чи все ж доведеться йти на другий тур, зверну увагу зовсім на інше. Коморовський – завзятиий мисливець. На минулих виборах він обіцяв із цим зав’язати, бо десь близько 60% поляків вважають таке заняття не дуже пристойним. Коморовський навіть розповідав, що йому сім’я тоді подарувала фотоапарат, аби він звірів фотографував, а не стріляв. Зараз він каже, що ніяких подібних обіцянок він не давав. Начебто це обіцяв за нього його штаб. Він і далі ходить на полювання, але вже не стріляє, а просто спостерігає. Порівняв це з безалкогольним пивом. Подібні зізнання здійняли неабияку медійну куряву у Польщі в розпал президентської кампанії.

Чому я про це пишу? Із двох причин.

1. Історія з мисливством Коморовського – своєрідний символ того, як далеко Польща відірвалась від нас і наскільки наші реалії наразі далекі від польських. Дай Боже нам дожити до того часу, коли серйозним недоліком кандидата у президенти буде його захоплення мисливською рушницею.

2. Безалкогольне пиво буває не тільки на полюванні. Сьогоднішні українсько-польські відносини теж чимось нагадують безалкогольне пиво. Начебто з піною, начебто правильного кольору, але драйву особливого від них не відчувається. Висновок: треба підняти градус. А градус можна підняти, коли є чітко окреслений порядок денний відносин і бажання двох сторін його виконувати. Полякам не варто ганятися за журавлем у небі у вигляді потрапляння в якийсь міжнародний переговорний формат щодо України, а допомогти нам створити хоча б одну, але реальну історію успіху в реформуванні. Нехай це буде та ж сама децентралізація. Ну а ми, в свою чергу, маємо зрозуміти, що з Польщі раціональної Україна в перспективі може отримати більше зиску в ЄС, ніж із Польщі радикальної. Але для цього нам, очевидно, теж доведеться стати більш раціональними.