А знаєте, я довго стримувався на тему ув'язненої на 22 роки американської вчительки, яка трьох старшокласників звабила. Але просто для інтересу, звісно, без жодного моралізаторства, розповім одну історію.

Це історія моєї родини. Річ у тім, що мій рідний дядько теж був таким 17-річним десятикласником. smile emoticon Але часи були сталінські. 1952 рік. Ні Обамою, ні навіть Хрущовим не пахло. Самі розумієте. Архіпелаг ГУЛАГ, свіженьке "дело врачей" і різні інші принади епохи.
І от історія.

Йому було 17 років, а їй трохи за двадцять. Їй-бо не знаю, що вона в нього викладала, але вона була його вчителькою. В середній школі, такій червоно-комуністичній, що навіть мені трохи дісталося. А він був учнем. З великою женилкою. І от у них сталося. Не знаю - секс, а потім любов чи любов, а потім секс. Я не знаю, як воно тоді бувало за Сталіна. Може, там узагалі любові ніякої не було. А тільки секс. Ні, я подробиць не знаю. Тільки сухі факти.

Отже, любов і секс у сталінському СРСР. Їй, скажімо, 22-23. Йому 17. Вона вчителює в нього, вони зустрічаються і займаються сексом. Він закінчує школу, але ще у процесі робить їй дитину. Закінчує школу. Вони одружуються. І буквально через кілька місяців після народження дитини вона його кидає. Ба більше. Вона кидає його разом із дитиною. Просто зникає. Нема.

Що робить мій дядько? Займається вихованням сина? Ні, він теж його кидає. І їде в обласний центр, де заводить собі нову сім'ю і нову дитину. А сина кидає на мою (нашу спільну) бабусю. І от росте син, не знає ні мами, ні тата. Росте, прямо скажемо, з такими буйними генами, що навколо все вигорає. Я знав його, цього сина. Дуже добре. Я все це застав. Я ріс із цією дебільною історією нещасних людей.

Я про свого двоюрідного брата колись колонку написав.

І про дядька також.

Отже, цей двоюрідний брат повторив історію тата і мами з потроєним завзяттям. У нього теж був ранній романтичний шлюб і нікому не потрібний син. Цей син тепер раз на волі, раз - у тюрмі. Якось він сидів за крадіжку старого мотоцикла "Ява" у своєї мачухи. Років на п'ять від мене молодший. Він теж повторив історію свого тата. Міри його завзяття я вже не знаю. Але не сумніваюся, що він не вдарить лицем у грязюку.

Дядько живий. Принаймні торік був живий. У будинку престарілих в Рязанській області живе, доживає. Рідна донька його кинула. Та, котра була дуже бажана і люблена. Професорка, доктор медичних наук. На неї він усе своє життя поклав. Двоюрідний брат неживий. На зоні вбили.

Отакі-от кола пішли після цієї шкільної любові. На кілька поколінь. Знаєте, вистачить на епічний роман. Саґу про Форсайтів.

От тому я нічого й не пишу і ніяк не оцінюю цю історію з американкою та її учнями. Тому що я нічого не розумію в цьому житті. І нічого не знаю. Крім одного: не варто вважати себе наймудрішим у цьому багатому і розмаїтому світі.