Рішення керівництва Республіки Сербської - однієї з частин Боснії і Герцеговини - урочисто відсвяткувати річницю проголошення її незалежності - ще раз показує, наскільки небезпечними є угоди, аналогічні Дейтонським.

Здавалося б, з часу закінчення війни в Боснії пройшло вже кілька десятиріч. Республіка Сербська - давно вже не незалежне утворення, а складова частина Боснії. Її представники беруть участь у колективному управлінні цією колишньою югославською республікою. І, тим не менш, саме проголошення незалежності Республіки Сербської залишається головною політичною подією і для влади цього утворення, і для її населення. І для влади сусідньої Сербії, до речі, також.

І це при тому, що проголошення незалежності Республіки Сербської призвело до справжньої катастрофи. До війни у Боснії. До етнічних чисток. До руйнування економіки. І Боснія, і Республіка Сербська досі живуть в просторі, сформованому цією безглуздою війною. Ніякого нормального розвитку немає. Можна було б сказати, що це все Мілошевич. Але сербський диктатор вже давно в могилі, а його соратники з Республіки Сербської, бандити Караджич і Младич - в камерах Гааги. І що з того? Хіба жителі Республіки Сербської порозумнішали? Хіба вони зрозуміли, що їх просто обдурили, перетворили на заручників "сербського світу".

Не так давно я спілкувався з таким собі сербом з Боснії, гарячим прихильником Путіна і Мілошевича. І Республіки Сербської, звісно. Співрозмовник запевняв, що живе відмінно. Питання - де? Влітку - в Чорногорії, де у нього туристичний бізнес. А весь інший час - в кантоні Брчко. Єдиній частині Боснії, де етнічне чищення не завершилася успіхом. І, тим не менш, мій опонент залишається шовіністом. Потрібно щось пояснювати?

З цього важливо зробити тільки один висновок. Мінські угоди потрібно виконувати, оскільки це санкційна пастка для Путіна. І це допомагає руйнувати російську економіку, готує грунт для політичного і соціального краху Росії. Але допустити реального втілення цих угод в життя не можна. Вони повинні залишатися виключно на папері - нехай навіть на папері Основного закону. Але тільки не може бути у складі України ніякого Донбасу з особливим статусом. А особливий статус Криму може виражатися виключно в конституюванні національно-територіальної автономії кримських татар - жодних інших прав на автономію ані Крим, ані тим більше Севастополь не мають. І це потрібно сказати чесно і жорстко. Поки ці території не хочуть жити за загальними правилами нашої країни, вони повинні залишатися за бортом України. За "поребріком". Не можемо звільнити території військовим шляхом - значить, перекладаємо повну відповідальність на окупанта. Не хочуть ті, хто править на цих територіях, будувати разом з нами цивілізовану європейську державу - нехай переживуть разом з "русскім міром" весь його неминучий крах.

Так, ця логіка суперечить тому, що говорить про відновлення територіальної цілісності України Леонід Кравчук. Це взагалі не логіка територіальної цілісності. Але це - логіка виживання і розвитку. А ще ми повинні допомагати тим, хто хоче виїхати з окупованих земель і тим, хто хоче боротися з окупантами та їхніми прихильниками.

В іншому випадку ми будемо такою ж примарою держави, як Боснія, а наші співвітчизники з "окремих районів Донецької та Луганської областей" будуть і 20 років потому святкувати річницю незалежності бандитської "ДНР".